Напрямок

Деякі з цих думок напевно відобразилися на її на обличчі, тому що Двалі випромінював співчутливу заклопотаність.

- Я знаю, що це не дуже допоможе вам. Мені дуже шкода.

Ліза встала. Все, що вона відчувала в той момент, це холод.

- Можу я запитати вас ще одну річ?

- Якщо хочете.

- Як ви думаєте виправдатися? Долі людства не будемо торкатися, як ви виправдовуєте насильство над невинною дитиною в положенні Ісаака?

Двалі взявся за чашку і вилив останній ковток кави на землю.

- Ісаак ніколи не був невинною дитиною. Ісаак ніколи не був нічим іншим, крім того, чим він є зараз. І я б помінявся з ним місцями, міс Адамс, якби міг. Охоче.

Вона прийшла через табір до кола світла, всередині якого сидів Тук і возився з кишеньковим телекомунікаційним пристроєм. Тук, причина її зникнення, Тук, який сам зник з життя багатьох людей.

- Тук, радіо працює?

- Нічого від найближчих аеростатів. Нічого з Порт-Магеллана. Останнє, що я чув, говорили про ще один землетрус на заході. - Зруйновані нафтові свердловини, звичайно, вплинуть на багаторічні прибутки Порту. Але ми довіряємо трастовим компаніям. - Тук кинув на неї погляд.

- З тобою все гаразд?

- Просто втомилася, - сказала вона.

Вона зварила нову каструльку кави і випила достатньо, щоб бути бадьорою, навіть коли інші почали селитися у спальні мішки на ніч. Нарешті, як вона й сподівалася, усі розмістилися, крім неї і марсіанської жінки, Сулеан Mей.

Ліза побоювалася Сулеан Mей, хоча та виглядала як звичайна літня жінка, якій можна допомогти перейти через дорогу на червоний сигнал світлофора. Вигляд відповідав її віку і відстань, яку вона подолала, служила їй в якості свого роду невидимої аури. Знадобилася певна мужність, щоб приєднатися до неї біля погаслого багаття, де зола поволі остигала, зблискуючи червоними іскорками.

- Не бійтеся, - сказала стара жінка.

Ліза здригнулася.

- Ви читаєте мої думки?

- Читаю ваше обличчя.

- Насправді я не боюся. Можливо трошки.