Вихор

Звичайно, наплив пліток тік в обох напрямках. Сандра знала, що місіс Ватмор, вдова сорока чотирьох років, спала з трьома з чотирьох колишніх керівників закладу.

- Ця жінка живе в скляному будинку, - зізналася Сандрі одна з медсестер, коли вони перетнулися на кооперативній вечірці для персоналу. - Ти знаєш, останнім часом вона обідає з доктором Конгревом.

Сандра поспішила до себе в офіс і закрила двері. У неї було два тематичних резюме, які було необхідно закінчити. Вона кинула на папки обвинувальний погляд і відсунула їх убік. Потім взяла конверт, який Бозе поклав їй у сумочку, витягла стос тісно списаних письмових сторінок і почала читати.

*

У неї з’явилися свіжі питання, коли вона зустрілася з Бозе увечері.

На цей раз він обрав ресторан “Північний напрям”, пиріг, вино “Гіннес” і зелені паперові серветки з золотим тисненням фотографії арфи. Він уже чекав, коли вона прийшла. Вона була здивована, побачивши іншу жінку, яка сиділа за столом поряд з ним.

Жінка носила синє квітчасте плаття, яке не було свіжим, чи в хорошому стані. Вона була худою майже до виснаження, і здавалося, знервована і розгнівана. Коли Сандра підійшла до столу, жінка подивилася на неї з побоюванням.

Бозе поспішно встав.

- Сандра, я хочу познайомити вас з Аріель - сестрою Орріна Мазера.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

ІСТОРІЯ ТУКА ФІНДЛІ

1.

Під час мого полону були моменти, коли я не був упевнений, хочу я жити чи померти. Якщо у моєму житті і був якийсь сенс або значення, - від непростимого акту, який змусив мене покинути Х’юстон багато років тому і до того моменту коли я прокинувся в пустелі Екваторії, - я не міг вловити його. Але тепер безглузде бажання жити стрімко повернулося. Я спостерігав, як рої воксівських літаків почали систематичне винищення повстанців-фермерів, і все, що я хотів, було дістатися до безпечного місця.

2.

З нашої клітки на схилі пагорба ми могли тепер бачити безлісу рівнину, оточуючу Вокс-коре, яка стала ареною, по якій котився апокаліпсис. Війська фермерів почали відступати, як тільки завили сирени. При перших ознаках наближення літаків вони покидали свої саморобні піки і зламали стрій, але військові літаки воксів були невблаганні, ковзаючи над рядами своїх ворогів, як хижі птахи. Зброя, яку вони використовували, була мені незнайома: повітряне судно кидало вогняні кулі, що котилися по всьому ландшафту, а потім зникали, як зірниця, залишаючи конусоподібні купи тліючого грунту і обвуглені тіла на своєму шляху. Звук, який вони видавали, був схожий на сейсмічний видих, досить потужний, бо я відчував його своєю грудною кліткою. Сирени перейшли на плач, як скорботні гіганти.

Коротше, мені здавалося, що тут, на пагорбі, ми будемо в безпеці. Але один з військових літаків накренився у наш бік, ніби зауваживши нас, і вітер поніс сморід диму і горілого м’яса. Нашу охорону ретельно випарили, а решта втекла у ліс, за винятком Копача Чоя, який, здавалося, розгубився. Я спіймав його погляд. Він явно був переляканий. Я простягнув до нього зв’язані руки, сподіваючись, що він зможе інтерпретувати цей жест: Не залишайте нас зв’язали, як свиней на забій. Елісон додала кілька благальних слів на воксіш, ледь чутні через загальний гул.

Копач Чой повернувся до нас спиною.

Я крикнув:

- Звільни нас, ти, боягузливе гім.о! - І хоча він, звичайно, не розумів по-англійськи, він зупинився і обернувся, сердитий через свій страх. Він відкрив засувку на дверях клітки і ножем розрізав наші пута, дві поспішних операції, звільнивши першою Елісон, потім мене. Лезо зачепило зап’ястя, але мені було все одно. Я був вдячний боягузу.

Елісон пробурмотіла на воксіш слово, що, можливо, означало подяку. Я не міг перевести відповіді фермера, але тон щодо виходу на пекло був безпомилковим.