Вихор

- Дехто з управлінського класу піднімав питання про вас, - сказав він нарешті. - Коли ви попросили про операцію, ці голоси були в значній мірі пригнічені. Але тепер, коли ми у кількох годинах часу від фіналу подій, питання знову підняли. Але з часом я прийшов до думки, що я ваш друг. - (Він вважав правдою те що говорив.) - І, як вашому другові, мені було приємно дивитися, як ви рухається у бік реального об’єднання з спільнотою Вокса. Ви майже з нами. Це абсолютно очевидно. Але ви вперто вагаєтесь, ніби налякані кимось. - Він схилив голову. - Ви боїтеся нас?

Правду…

- Так, - сказав я.

- Вокс це не просто держава. Це стан буття. Ви відчуваєте це, чи не так?

Він тиснув на відмінність між розумінням і почуттям, між його і моїм світоглядом.

- Я відчуваю це, - сказав я. Це теж була правда. Я відчував це, тому що те, що буде відбуватися в моїй голові, мені пояснили. Та частина мозку, яка називалася медіальною префронтальною корою головного мозку, не лише частина лімбічної системи. Це модулятор моральних суджень, і це був останній сегмент, куди вузол проникне і підключиться. Я сказав,

- Я відчуваю себе, як… ну, ніби стою на ганку будинку зимової ночі. Всередині будинку є люди , і певним чином, вони моя сім’я…

Оскар подобалося: він сяяв і посміхався.

- Але я не можу позбутися думки, що коли я перетну ці двері, мене не будуть вітати. Тому що вони будуть знати, і дорікати мені за те, що я…

- Що ви?

- Інший. Іноземник. Гидкий. Ненависний.

- Різниця в історії, але в будь-якому випадку, це не матиме значення.

- Ви помиляєтесь, Оскар.

- Я? Ви не можете бути впевнені, поки не будете знати нашого відношення до вас.

- Я не хочу бути на виду.

- Що б ви не ховали від нас, я обіцяю, що це не буде мати значення у Вокс.

- Я говорю, Оскар, про те, що я не безневинна людина.

- Ніхто з нас не є невинним.

- Я вбивця, - сказав я.

Все вірно.