Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

— Не знаю.

— Кажи діло. Хто ти?

— Не знаю.

— Ти не знаєш, хто ти?

— Ми просто люди, біженці.

— З якої ти партії?

— Не знаю.

— Ти з синіх? Чи з білих?[7] 3 ким ти?

— Я з моїми дітьми.

Запала мовчанка. Маркітантка сказала:

— А в мене дітей нема. Не було на це часу.

Сержант знову почав:

— А твої батьки? Ану, жінко, розкажи нам про своїх батьків. От мене звуть Радубом. Я сержант, я з вулиці Шерш-Міді. Там жили мій батько і моя мати, я можу сказати про моїх рідних. Скажи нам про своїх. Говори, хто були твої батьки.

— Вони Флешари. От і все.

— Та воно так, Флешари — це Флешари, як Радуби — це Радуби. Але ж є ще стани. До якого стану належали твої батьки? Що вони робили? Що роблять? Чого там вони нафлешарували, твої Флешари?

— Вони були хлібороби. Батько хворів і не міг працювати після того, як його побили киями з наказу сеньйора, його сеньйора, нашого сеньйора, що був добрий до нього, бо батько мій украв кролика, а за це засуджують до смерті. Але сеньйор милостивий, він сказав: «Дайте йому тільки сто київ». І мій батько зостався калікою.

— А далі?

— Мій дід був гугенотом. Пан кюре заслав його на галери. Я була тоді зовсім маленька.

— А далі?

— Свекор мій був контрабандистом. Король звелів його повісити.