Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

Тепер уже сержантові довелося здивуватись. Він на мить задумався, потім перепитав:

— Як ти сказала?

— Сікуаньяр.

— Та це ж не батьківщина.

— Це мій край.

І жінка, трохи поміркувавши, додала:

— Я розумію, пане. Ви з Франції, а я з Бретані.

— То що?

— Це не один край.

— Але це ж одна й та сама батьківщина! — скрикнув сержант.

Жінка відповіла тільки:

— Я з Сікуаньяра.

— Гаразд, хай з Сікуаньяра, — погодився сержант. — Там твоя рідня?

— Так.

— А що роблять ваші рідні?

— Вони всі повмирали. Я нікого більше не маю.

Але сержант любив поговорити і продовжував допит.

— Усі мають рідних, чорт забирай! Або мали їх! Хто ти? Говори!

Приголомшена жінка слухала ці вигуки, що були схожі скоріше на звірячий рев, аніж на людську мову.

Маркітантка відчула, що треба втрутитися. Вона знову погладила по голівці немовля і поплескала по щоках обох старшеньких.