Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

Мати завмерла від страху.

Сержант крикнув їй:

— Не бійтесь, ми з батальйону Червоного Ковпака[6].

Жінка затремтіла всім тілом. Вона подивилася на загрубіле обличчя сержанта і побачила тільки брови, вуса та дві жарини — очі.

— Це колишній батальйон Червоного Хреста, — додала маркітантка.

А сержант спитав:

— Хто ти така, жінко?

Та дивилась на нього, скам’яніла з жаху. Вона була худенька, бліда, ще молода, в дранті. На голові в неї був грубий каптур, як у всіх бретонських селянок, а на плечі накинута шерстяна ковдра, підв’язана біля шиї мотузком. На скривавлених ногах не було ні черевиків, ні панчіх.

— Це жебрачка, — сказав сержант.

А маркітантка спитала грубуватим солдатським голосом, у якому, проте, відчувалася ніжність:

— Як вас звати?

Жінка промимрила ледве чутно, заїкаючись:

— Мішель Флешар.

Маркітанка тимчасом гладила своєю грубою великою рукою маленьку голову немовляти.

— Скільки цьому пуцьверинку? — спитала вона.

Мати не зрозуміла. Маркітантка повторила:

— Я питаю, скільки вашому маляті?

— А! — озвалась мати, — півтора року.

— Велике вже, — сказала маркітантка. — Годі вже йому ссати. Треба відлучити. Ми йому дамо супу.

Мати почала заспокоюватися. Двоє малюків, що прокинулись, поглядали навколо уже скоріше з цікавістю, ніж з страхом. Вони захоплено розглядали султани на шапках солдатів.