Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Васертрум мало не вибив мені лупу з рук.

— З механізмом усе гаразд, я вже дивився. А ось з корпусом зле…

— Треба лиш вирівняти, щонайбільше де-не-де припаяти. Це під силу будь-якому ювелірові, пане Васертрум.

— Мені залежить на солідній роботі. Як то кажуть, мистецькій… — квапно і якось полохливо урвав він мене.

— Гаразд, якщо вже Вам так на цьому залежить…

— Дуже залежить! — його голос зривався від хвилювання. — Я сам носитиму цього годинника. Комусь показуючи його, завжди казатиму: ось гляньте, так працює майстер Пернат!

Цей чоловік будив у мені обридження: він просто плював мені в обличчя своїми лестощами.

— Повертайтеся за годину, я все зроблю.

— Е ні, так не піде, — Васертрума аж корчило. — Я так не хочу. Три дні. Чотири дні. І наступного тижня пізно не буде… Я б усе життя собі докоряв, що квапив Вас!

Чого він хоче, що так нетямиться? Я зайшов до сусідньої кімнатки, поклав годинника до касетки. Світлина Ангеліни лежала обличчям догори. Я швидко опустив покришку, щоб Васертрум, бува, не побачив.

Повернувшись, зауважив, як старий пополотнів.

Я пильно придивився до нього, але відразу відкинув підозри: Неможливо! Не міг він нічого бачити!

— Що ж, тоді, мабуть, наступного тижня, — мовив я, аби покласти край розмові.

Та Васертрум раптом перестав квапитися, узяв фотель і сів.

Він уже не заплющував, розмовляючи, свої риб’ячі очка, навпаки, витріщався і не зводив погляду з верхнього ґудзика моєї камізельки.

Пауза.

— Те стерво, ясна річ, звеліла Вам удавати, ніби Ви ні сном, ні духом ні про що не відаєте. Га? — раптом, без жодної передмови, висипався він на мене й гримнув кулаком по столі.

Було щось, на диво, моторошне у його поривчастості, у різких переходах з одного тону на інший — від лестощів до брутального крику. Цілком імовірно, більшість людей, надто жінок (йому достатньо було мати щонайменшу зброю проти них) не встигали й спам’ятатися, як потрапляли під його владу.

Я поривався зірватися на рівні ноги, схопити його за горло й виштовхати за двері, та потім розважив, що розумніше буде дати йому спершу можливість виговоритися.

— Не розумію, направду, про що це Ви, пане Васертрум, — я доклав чимало зусиль, аби прибрати маску такого собі дурника. — Стерво? Що це таке: стерво?