Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Мені ще не доводилося бачити цього чоловіка так зблизька. Не жахлива потворність відштовхувала в ньому (він збуджував у мені радше співчуття як істота, скривджена від народження природою, яка люто й зневажливо зацідила йому в обличчя) — щось інше, невловиме…

«Кров», як влучно визначив Харусек.

Мимоволі я обтер долоню, яку щойно подавав йому для привітання.

Хоч як потайки намагався це зробити, він все ж, здається, помітив, бо враз нап’явся, ледве стримуючи спалах ненависті.

— Гарно у вас, — озвався він нарешті, затинаючись, коли зрозумів, що чекати від мене люб’язності марна справа — першим розмови я не почну.

Усупереч своїм словам, він заплющив очі, можливо, аби уникнути мого погляду. Чи може, гадав так надати своєму обличчю виразу невинності?

Чутно було, яких зусиль йому коштувало розмовляти літературною німецькою мовою.

Я не чувся зобов’язаним відповідати йому, чекав, що він казатиме далі.

Бентежачись, Васертрум торкнувся терпуга, який, не знати чого, досі лежав на столі, ще від візиту Харусека, та миттю відсахнувся, ніби вжалений змією. У душі я подивувався його підсвідомій інтуїції.

— Ясна річ, звісно… Ґешефт вимагає ошатної оселі, якщо… такі вельможні особи сюди приходять, — насилу добував він із себе слова. Васертрум розплющив, було, очі, щоб глянути, яке враження справив на мене, але, мабуть, вирішив, що надто поквапився, і знову заплющив.

Я хотів загнати його в кут:

— Це Ви про даму, яка тут нещодавно побувала? Кажіть вже відверто, чого Вам треба!

Якусь мить він вагався, а тоді рвучко схопив мене за руку й потягнув до вікна.

Дивна, незрозуміла поведінка нагадала мені, як кілька днів тому він ґвалтовно затягнув до своєї нори глухонімого Яромира.

Гачкуватими пальцями він тицяв мені під ніс якусь блискучу річ.

— Як гадаєте, пане Пернат, з цим ще можна щось зробити?

То був золотий годинник з дуже деформованою покришкою. Здавалося, хтось навмисне погнув її.

Я взяв побільшуване скло: шарніри наполовину вирвані, а всередині — якесь гравірування? Відчитати майже неможливо, напис зіпсований численними свіжими подряпинами. Поволі я розшифрував:

К…рл Цот…ман

Цотман? Цотман? Де я вже чув це ім’я? Цотман? Не міг пригадати. Цотман?