Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

— Я маю Вас ще вчити німецької? — рявкнув старий. — Вам доведеться присягати в суді, коли ця курва постане перед ним. Розумієте? Це я Вам кажу! — він зірвався на крик. — Мені в живі очі Ви не посмієте заперечувати, що вона звідти прибігла, — Васертрум тицьнув великим пальцем убік ательє, — у чому мати народила, обгорнувшись лише покривалом!

Лють залила мені очі, я схопив мерзотника за груди й добряче ним струсонув.

— Якщо Ви ще хоч слово скажете таким тоном, я потрощу Вам кості! Утямили?

Васертрум, посірівши на обличчі, втиснувся у крісло й пробелькотів:

— Та що Ви? Та що Ви? Я просто так сказав…

Я кілька разів зміряв кроками кімнату, щоб заспокоїтися. Не дослухався, що він там бубонів на своє виправдання.

Потім сів упритул перед ним з твердим наміром раз і назавжди з’ясувати все, що стосувалося Ангеліни. А якщо не захоче по-доброму, змусити його, урешті-решт, відкрити свої ворожі задуми й дочасно випустити стріли своїх слабеньких аргументів.

Не звертаючи ані найменшої уваги на спроби Васертрума урвати мене, я втовкмачував у його голову, що жодний шантаж — я наголосив на цьому — не пройде; він нічого не зможе довести, а я своїми свідченнями (якщо вони взагалі спотребляться) спростую будь-які звинувачення. Ангеліна надто близька мені, і я докладу неймовірних зусиль, аби порятувати її, чого б це не коштувало. Якщо доведеться, то й лжесвідченнями!

Кожний м’яз на його обличчі сіпався, заяча губа розпанахалась аж до носа, він шкірив зуби й белькотів, наче індик, не даючи мені говорити: «Та чи я хочу чогось від того стерва? Та послухайте мене! — він аж кипів від нетерплячки й роздратування, що йому ніяк не вдається збити мене з пантелику. — Мені йдеться про Савіолі, отого проклятого Богом шолудивого пса, того… того…» — раптом рикнув Васертрум, не стримавшись.

Задихаючись, він хапав ротом повітря. Нарешті я таки досяг свого! Та вже за мить старий лахмітник опанував себе й знову втупився поглядом у мою камізельку.

— Послухайте, Пернате, — він щосили намагався наслідувати холодний, стриманий купецький тон. — Ви водно торочите про те стер… про ту даму. Добре! Вона заміжня. Хай собі! Вона пустилася в гріх з тим… молодим пройдисвітом. Що мені до того? — Васертрум вимахував перед моїм носом руками, склавши докупи пучки пальців, ніби солити щось хотів. — Хай сама собі з ним розбирається! Я простий чоловік і Ви простий чоловік! Ми обоє це знаємо. Га? Я тільки хочу одержати свої гроші. Розумієте, Пернате?

Я стрепенувся, вражений.

— Які гроші? Доктор Савіолі щось Вам заборгував?

— Маю з ним свої порахунки, — ухильно відповів Васертрум. — На одне і те ж виходить…

— Ви хочете його вбити! — скрикнув я.

Старий підхопився з крісла. Похитнувся. У горлянці в нього забулькотіло.

— Звісно! Убити! Скільки Ви ще будете грати переді мною комедію! — я показав йому на двері. — Забирайтеся геть!

Васертрум неквапно взявся за капелюха, надяг на голову й рушив до дверей. На порозі ще раз зупинився і мовив з таким спокоєм, якого я від нього не сподівався:

— Гаразд… Не хотів я Вас чіпати, але що вдієш… Ні то ні! На милування нема силування… Я вже ситий усім по горло! Мали б Ви більше клепки в голові… Савіолі став же і Вам впоперек дороги?! А тепер… я… з Вами трьома… — він виразно провів ребром долоні по шиї, — поквитаюся...

На його обличчі вимальовувалася така сатанинська жорстокість, і він, здавалося, був такий певен себе, що мені аж кров у жилах застигла. Не інакше, як старий єврей мав у руках зброю, про яку я й не здогадувався. І Харусек теж. Земля попливла мені з-під ніг…