Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Оте крапотіння талого снігу з дахів! А як мерехтіли на сонці тонесенькі водяні ниті! Вони притягували мене. Нетерпляче міряв я кроками кімнату. Падав у крісло. Знову вставав.

Тонкі паростки потайної закоханості наперекір усьому проростали в моїх грудях. Усі ніч мене мучили.

То Ангеліна тулилася до мене, то я начеб цілком безневинно бесідував з Міріам. Та тільки-но відганяв від себе її видиво, знову з’являлася Ангеліна й цілувала мене. Я відчував запах її волосся, м’яке соболине хутро лоскотало мені шию, зісковзувало з її голих плечей — і ось вона перемінювалася на Розіну, а та з захмелілими, приплющеними очима танцювала… у фраку… гола… Усе це відбувалося у напівсні, дуже схожому на дійсність. Наче солодка, млосна, імлиста дійсність…

Над ранком біля ліжка опинилася тінь мого двійника, Габала Ґарміна, — подих кісток, про якого казав Гілель. Я бачив по його очах: він підвладний мені, мусить дати відповідь на кожне моє запитання, чого б воно не стосувалося: земних чи потойбічних речей. Він тільки того й чекав. Але жага пізнання таємничого виявлялася безсилою супроти кипіння моєї гарячої крові й безслідно просотувалася крізь сухий пісок мого розуму.

Я проганяв видиво, намагаючись трансформувати його в образ Ангеліни, воно бгалося у літеру алеф, знову виростало до розмірів жінки-колоса, голої-голісінької, — таку я бачив у книжці Іббур, — пульс у її жилах двигтів, мов землетрус: вона схилялася наді мною, і я вдихав запаморочливий запах її гарячого тіла.

Харусек іще не появлявся?

На церковних дзвіницях співали дзвони.

Почекаю ще чверть години, а тоді — гайда надвір!

Блукати людними вулицями серед святково вбраної юрби, затесатися у веселу круговерть багатих кварталів, милуватися вродливими, кокетливими жінками з витонченими руками й ніжками…

Може, там випадково стрінеться мені й Харусек — шукав я собі виправдання.

Аби швидше згаяти час, я досяг з етажерки стародавню колоду карт таро.

Може, зображення на картах надихнуть мене на створення нової камеї?

Я шукав паґада.

Надарма. Куди ж він міг подітися?

Я ще раз перетасував карти, замислився над їхнім прихованим сенсом. Надто зацікавив мене «вішальник» — що б він мав означати?

Між небом і землею висить чоловік головою униз, руки зв’язані за спиною, права нога загнута в коліні під прямим кутом на ліву — схоже на хрест над переверненим трикутником?

Незрозумілий символ…

Ось! Нарешті! Харусек прийшов!

Чи ні?

Радісна несподіванка: то прийшла Міріам!