Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

— А я щойно хотів зайти за Вами, запросити на прогулянку! — то була не зовсім правда, але я не переймався. — Ви ж не відмовите мені, правда? Моє серце нині так безмежно переповнене радістю, що Ви, саме Ви, Міріам, повинні стати її вінцем!

— На прогулянку? — перепитала вона ошелешено, аж я не стримав сміху.

— Невже моя пропозиція така дивна?

— Ні, ні, але… — вона добирала слова. — Нечувано незвична… Прогулянка!

— Нічого незвичного, якщо згадати, що сотні тисяч людей так роблять. По суті, усе своє життя тільки те й роблять!

— Та то ж інші люди! — зітхнула Міріам, вона ще не могла отямитися від несподіванки.

Я схопив її за обидві руки.

— Щастя, якого можуть зазнавати інші люди, я б хотів, Міріам, щоб і Ви зазнали уповні.

Дівчина раптом зблідла. З її застиглого погляду я зрозумів, про що вона подумала. Той погляд шпигнув мене у самісіньке серце.

— Не варто постійно думати про це, Міріам, — умовляв я її. — Про… про диво. Пообіцяйте мені, що не думатимете… з… почуття дружби, гаразд?…

Вона відчула страх у моїх словах і здивовано глянула на мене.

— Якби ж воно так не впливало на Вас, я б потішився з Вами! Але так… Знаєте, я дуже хвилююся за Вас, Міріам! За… за… як би це сказати? За Ваше душевне здоров’я! Не сприймайте мої слова буквально, але… Ліпше б дива з Вами не траплялося!

Я гадав, вона заперечуватиме, проте дівчина лише кивнула головою, заглиблена в свої думки.

— Це крає Ваше серце… Хіба я не маю рації, Міріам?

— Іноді мені б теж хотілося, щоб воно не траплялось…

Її слова сяйнули мені промінчиком надії.

— Як подумаю собі, — мовила вона тихо й мрійливо, — що якось настане час, коли диво вже не знадобиться…

— Ану ж Ви за ніч станете багатою, і більше не треба буде… — необачно урвав я її і миттю прикусив язика, помітивши вираз жаху на її обличчі. — Я хотів сказати, що Ви цілком природнім шляхом могли б позбутися своїх проблем, і дива, яких тоді зазнаєте, будуть духовними дивами — Вашими внутрішніми переживаннями…

Міріам похитала голово і твердо промовила:

— Внутрішні переживання — не диво. Дивно те, що, здається, існують люди, які не знають, що це таке. Від самого дитинства, день за днем, з ночі в ніч… — несподівано вона затнулася на півслові, і я здогадався, що в її душі криється ще щось, чого вона мені не розповідала; можливо, відгомін невидимих подій, як це зі мною буває. —… пусте, я не те хотіла сказати. Навіть воскресіння і зцілення недужих доторком руки я б не могла назвати дивом. Якби в безживну матерію — землю — вселилася душа, і зруйнувалися закони природи, лише тоді сталося б те, чого я жадаю, відколи свідомо живу. Якось батька сказав: є дві сторони каббали — магічна й абстрактна, які ніколи не перетинаються. Магічна може підпорядкувати собі абстрактну, але ніколи не навпаки. Магічна — це дар, абстрактної ж можна навчитися, щоправда тільки з допомогою провідника, — Міріам знову підхопила попередню нитку розповіді. — Здобути дар жадаю я, а те, чого можна навчитися, мені байдуже, як пил під ногами. Як подумаю, що можуть настати часи (я вже Вам казала про це), коли я знову житиму без див… — я бачив, як судомно стиснулися її кулачки, розкаяння і жаль шматували моє серце. — Мені здається, я вже вмираю від самої лише думки, що це можливо.