Розділ «5 розділ Оживлення Дров'яної Козли»

— Вона дужча, ніж я думав, — сказав Чіп, — і впертості їй теж не позичати.

— А чому б тобі не зробити їй такі-сякі вуха? — запитав страхопуд. — Зроби — та й наказуй усе, чого душа забажає.

— Добра думка! — похвалив його Чіп. — Як ти до такого додумався?

— А що тут додумуватися, — стенув плечима Джек. — Тут і думати нічого, це дуже просто.

Чіп витягнув ножика, обтесав маленьке деревце і став вирізати з кори щось схоже на вуха.

— Треба, щоб вони вийшли не дуже великі, — говорив він, орудуючи ножичком, — інакше буде не коняка, а віслюк.

— А це як? — допитувався Джек, стоячи на узбіччі.

— Ну, кінські вуха більші, ніж людські, а ослячі — більші, ніж кінські, — пояснив Чіп.

— А якби мої вуха були довші, — запитав Джек, — тоді я був би конем?

— Друже мій, — серйозно мовив Чіп, — хоч би які ти мав вуха, ти був і завжди будеш тільки Джеком — Гарбузовою Головою.

— Ага, — кивнув Джек, — здається, розумію.

— Тоді це справді дивовижно, — сказав Чіп, — та, зрештою, якщо ти так і вважаєш, то шкоди від цього нікому немає. Здається, вуха вже готові. Потримаєш нашу конячку, поки я припасовуватиму їх?

— Аякже, тільки допоможи мені стати на ноги, — попросив Джек.

Чіп допоміг страхопудові підвестися із землі, і Джек тримав коня за голову, доки хлопець ножичком зробив у ній два отвори і вставив туди вуха.

— А з ними вона нічогенька, — захоплено сказав страхопуд.

Та ці його слова, вимовлені просто біля вух Дров’яної Козли, були першими звуками, які вона почула, і вони так налякали тварину, що вона щодуху рвонула вперед, відкинувши хлопця в один бік, страхопуда — в другий, і помчала чвалом, не розбираючи дороги, ніби лякаючись тупоту власних копит.

— Тпру! — заверещав Чіп, зриваючись із землі. — Тпру, дурнувата, тпру!..

Так Дров’яна Козла й скакала б, не реагуючи на вигуки, та раптом оступилась у ховрашкову нірку і полетіла шкереберть, беркицьнувшись на землю, де й залишилася лежати горічерева, відчайдушно вимахуючи в повітрі всіма чотирма ногами.

Чіп підбіг до Дров’яної Козли.

— Оце коняка так коняка, нічого не скажеш! — крикнув він. — Чому ти не спинилася, коли я кричав тобі «тпру!»?