Розділ «11 розділ Нікельований Імператор»

— Оце так новина! — вигукнув Солом’яник, почувши таку мову. — Якщо йому вистачає терпцю зносити оце полірування, то він, мабуть, дуже блискучий! Ану ведіть нас до нього, я певен, Імператор охоче прийме нас хай у якому стані.

— Стан нашого Імператора завжди пречудовий, — відказав моргайлик. — Та я доповім йому про ваш прихід, і що він мені накаже, те й зроблю.

Сказавши це, він завів усе товариство до розкішної приймальні. Дров’яна Козла незграбно подріботіла за ними, бо й гадки не мала, що верховим тваринам належить залишатися надворі.

Усі були вражені, побачивши палац усередині. Солом’яник і той приголомшено роздивлявся розкішні драпірування зі сріблястої тканини, що були зав’язані вузлами й трималися на крихітних сокирках. На вишуканому столі посеред покою стояла велика срібна масляночка з пречудесним гравіруванням, що зображувало давні пригоди Бляшаного Лісоруба, Дороті, Боязливого Лева і Солом’яника, виконаним золотом по сріблу. На стінах висіли їхні портрети, серед яких вирізнявся портрет Солом’яника, виконаний надзвичайно майстерно, а найбільшою, на всю стіну, була картина, де було зображено, як славнозвісний Чарівник Країни Оз дарує Бляшаному Лісорубові серце.

Поки всі здивовано мовчали та роззиралися, в сусідній залі хтось несподівано вигукнув:

— Добре-добре! Оце так несподіванка!

Тут двері різко розчинилися, до зали ввірвався Бляшаний Лісоруб і так міцно обійняв Солом’яника, що в нього аж усе тіло взялося зморшками.

— Привіт, старий, привіт, любий друже! Привіт, благородний товаришу! — радісно кричав Бляшаний Лісоруб. — Який я радий знову тебе бачити!

Нарешті він відпустив Солом’яника і, тримаючи його за плечі, став уважно роздивлятися намальоване обличчя дорогого його серцю приятеля.

І тільки тут він помітив, що і обличчя Солом’яника, і його тіло густо вкрилися плямами шліфувальної пасти. На радощах Бляшаний Лісоруб геть забув про неї, і вся паста з його тіла перейшла на Солом’яника.

— Боже! — вигукнув Солом’яник у відчаї. — Що зі мною коїться?!

— Не хвилюйся, друже, — заспокоїв його Бляшаний Лісоруб. — Я пошлю тебе до моєї Імперської пральні, і ти знову блищатимеш як нова копійка.

— А мені там нічого кепського не зроблять? — поцікавився Солом’яник.

— Ну що ти, в жодному разі! — запевнив його Лісоруб. — Ось тільки поясни мені, як Вашу Величність занесло до моїх країв? І хто твої друзі?

Солом’яник, дотримуючись усіх правил придворного етикету, відрекомендував Бляшаному Лісорубові своїх супутників — хлопця Чіпа та страхопуда Джека, і схоже, Джек особливо зацікавив Імператора.

— Чесно кажучи, — відверто мовив Імператор, — твоя статура не справляє враження міцної чи надійної, але в усьому іншому ти не такий, як усі, що правда, то правда, тож маєш повне право претендувати на місце в товаристві обраних.

— Дякую вам, Ваша Величносте, — скромно відповів страхопуд.

— Сподіваюся, зі здоров’ям у тебе все гаразд? — далі допитувався Лісоруб.

— Поки що так, — відповів Джек – Гарбузова Голова і, зітхнувши, додав: — Але мене весь час терзає думка про той день, коли я зіпсуюся.

— Дурниці! — весело вигукнув Імператор, і з тону його було чути, що він щиро співчуває страхопудові. — Я так тобі скажу: треба радіти нинішньому сонцю і не перейматися завтрашнім дощем. Поки твоя голова ціла, ти можеш її законсервувати, і тоді вона служитиме тобі, скільки забажаєш.