Розділ восьмий

— Усе гаразд, — запевнив її я. — Я осідлав порожняка! — і я поплескав його по плечі, щоб довести, що піді мною є істота з твердої плоті. — Він у мене повністю під контролем. І ці теж.

Я вивів одинадцятьох порожняків наперед і змусив погупати ногами, щоб виявити себе. У моїх друзів аж повідвисали щелепи.

— Джейкобе, невже це справді ти? — не вірила своїм очам Оливка.

— А як це ти їх контролюєш? — спитав Єнох.

— У тебе на сорочці кров! — вигукнула Бронвін.

Вони прочинили скляні двері — зовсім трохи, тільки щоб можна було розмовляти. Я розповів, як утрапив у порожнячу яму, як мене мало не перекусили навпіл, про порошок і сон, і про те, як прокинувся, а дванадцятеро монстрів — під моєю владою. Щоб показати більше, я наказав порожнякам підняти Воррена, тобто те крісло, до якого він був прив’язаний, і поперекидати його трішки. Стілець тільки мелькав у повітрі, й так тривало, поки діти не розвеселилися, а Воррен застогнав так, наче його от-от знудить. Зрештою я наказав поставити його на підлогу.

— Якби я не бачив на власні очі, то нізащо б не повірив, — заявив Єнох. — У житті б не повірив, хай би навіть і мільйон років минув.

— Ти такий надзвичайний, — почув я тихий голосочок. І побачив Клер.

— Дай я на тебе подивлюся! — Я рушив до дверей, та коли підійшов, вона сахнулася. Так, їх вразили мої здібності, але подолати природний жах дивного перед порожняком — справа не з легких. Та й сморід навряд чи був у цьому дуже помічним.

— Ви в безпеці, — запевнив я. — Даю слово.

До дверей підійшла Оливка.

— А я не боюся.

— Я теж, — сказала Емма, — і піду перша.

Переступивши через поріг, вона вийшла в кімнату, щоб зустріти мене. Я змусив порожняка стати на коліна, нахилився вбік і незграбно пригорнув до себе Емму.

— Вибач, я не можу твердо стояти на ногах. — Я притисся щокою до її щоки й потерся об її м’яке волосся заплющеними повіками. Цього було не досить, але поки що довелося задовольнитися.

— Ти поранений. — Вона відсторонилася, щоб на мене подивитися. — У тебе скрізь порізи. Глибокі.

— Я їх не відчуваю. Весь пилком засипаний…

— То він лише позбавив тебе від болю, але не зцілив.

— Я подумаю про це пізніше. Скільки я там пробув?

— Багато годин, — прошепотіла вона. — Ми вже думали, ти загинув.