Розділ сьомий

— Якщо пані Сапсан там, я теж заходжу.

І було очевидно, що відрадити її не вдасться.

— Тоді ми візьмемо його з собою, — сказав я.

Воррен спробував дати драпака, але Емма встигла схопити його за халат.

Я побіг через двері в темну захаращену кімнату, а Емма позаду тягла за шкірку безротого інтерна, що борсався і опирався.

Я почув, як стукнули, зачиняючись за нами, двері.

Емма вилаялася.

Я розвернувся, щоб подивитися.

На протилежному боці дверей, на підлозі, лежав пульт. Ми опинилися в пастці.

Не минуло й кількох секунд, як інтерн примудрився вивільнитися з Емминої хватки й рвонув кудись у темряву. Емма хотіла побігти за ним, але я завадив — він зараз був неважливий. Значення мав лише порожняк, котрий от-от мав виповзти з ями й потрапити до кімнати.

Він був виснажений, він помирав. Його гризучий голод я відчував, наче власний. Ще кілька секунд — і він почне ласувати імбринами, якщо ми його не зупинимо. Якщо я не зупиню. Однак спершу мені треба його знайти, а кімната була така засмічена й темна, що моя здатність бачити порожняків нічим особливим не допомагала.

Я попросив Емму дати більше світла. Вона, як могла, розрівняла язики полум’я, але було таке враження, ніби тіні від них тільки довшають.

Щоб її уберегти, я попросив її триматися поближче до дверей. Вона відмовилася.

— Триматимемося разом, — сказала вона.

— Тримайся разом позаду мене, будь ласка. Далеко позаду.

Принаймні в цьому вона зі мною погодилася. Коли я проходив повз кататонічну пані Дзюб і далі в кімнату, Емма відстала на кілька кроків і здійняла руку високо над головою, щоб освітити нам шлях. Те, що ми могли роздивитися, скидалося на безкровний військово-польовий шпиталь — усюди лежали розібрані людські фігури.

Носком ноги я штовхнув якусь руку, та глухо бамкнула і відкотилася. Гіпсова. То тут, то там траплялися різні органи: на столі стояв торс, у банці, наповненій рідиною, плавала голова з широко розплющеними очима й розкритим ротом, майже напевно справжня, але не надто свіжа. Скидалося на те, що це Коулова лабораторія, кімната тортур і комора для зберігання речей — усе в одному. Як і його брат, він любив накопичувати різний непотріб, дивні й відразливі речі. От тільки Бентам був організований до нутра кісток, а Коулу дико потрібна була прибиральниця.

— Ласкаво прошу до ігрової кімнати порожняка, — прокотився Коулів голос із гучномовця. — Ми тут проводимо над ними досліди, годуємо, дивимось, як вони розчленовують свій харч. Цікаво, за які ваші органи він візьметься насамперед? Деякі порожняки починають з очей… з маленької закуски…

Я перечепився через тіло, і від удару моєї ноги воно жалібно скрикнуло. Опустивши погляд, я побачив до смерті перелякане обличчя немолодої вже жінки, що дикими очима дивилася на мене. Незнайома імбрина.

Не зупиняючись, я нахилився і прошепотів: «Не бійтеся, ми вас витягнемо звідси», — але сам подумав, що ні, не витягнемо. «Цей хаос фігур і божевільних тіней стане місцем нашої погибелі», — підняв голову невгамовний Старий Джейкоб, завжди радий віщувати смерть.