Розділ п’ятий

— А, так, сер, — і я підійшов до відчинених дверей.

Чоловік у масці сидів у маленькому кріслі в кімнаті, стіни якої прикрашали фрески. Тримався він дуже непорушно, і це нервувало. Одна рука спочивала на столику поряд, ногу він обережно тримав схрещеною на коліні іншої ноги. Його охорона займала обидва кути кімнати, а в третьому стояв дерев’яний комод на коліщатах.

— Не бійся, — дилер підкликав мене порухом руки. — Твої друзі теж можуть заходити.

Я ступив ще кілька кроків і зайшов досередини. Шарон та Емма не відставали.

— Я тебе тут раніше не бачив, — зауважив дилер.

— Я оце щойно його купив, — відповів Шарон. — Він не має…

— А я з тобою розмовляю? — відрізав дилер.

Шарон замовк.

— Ні, не з тобою. — Дилер погладив свою накладну бороду й, здавалося, уважно мене вивчав крізь прорізи в масці. Мені цікаво було б довідатися, яке в нього обличчя, а ще — скільки амброзії треба в себе влити, перш ніж воно розплавиться. Від цієї думки я здригнувся й вирішив, що мені цього краще не знати.

— Ти прийшов, щоб битися, — промовив дилер.

Я відповів ствердно.

— Що ж, тобі пощастило. Мені щойно привезли першокласне амбро, тому твої шанси вижити збільшилися багатократно!

— Дякую, мені це не потрібно.

Дилер позирнув на своїх озброєних бандитів, чекаючи їхньої реакції. Але вони й далі стояли з кам’яними обличчями, тому він просто розсміявся.

— Знаєш, там, у клітці, сидить порожняк. Ти про них чув?

Ні про що інше, крім порожняків, я й думати не міг — особливо про того, що за дверима. Мені відчайдушно хотілося вже йти далі, але цей моторошний чувак явно був тут головним, і розсердити його означало накликати на свої голови більше лиха, ніж треба.

— Так, чув, — ввічливо відказав я.

— І як ти думаєш із таким упоратися?

— Думаю, все буде нормально.

— Просто нормально? — Чоловік схрестив руки на грудях. — А мені от цікаво, чи можу я поставити на тебе гроші? Ти виграєш?