Розділ четвертий

— Порожняки? — додав я.

— Ні, ще до того, як вони з’явилися, — заперечив Бентам.

— Переслідування з боку нормальних, — сказала Емма.

— Ні. Це просто симптом нашої слабкості. А насправді слабкими нас робить географія. За моїми приблизними підрахунками, нині у світі налічується близько десяти тисяч дивних. Ми знаємо, що вони мусять бути, так само, як мусять бути у всесвіті інші планети, на яких існує розумне життя. Це математична закономірність. — Він усміхнувся і відпив чаю. — А зараз уявіть собі, що десять тисяч дивних, з усіма своїми разючими талантами, зібралися в єдиному місці і їх поєднує спільна мета. Вони стануть силою, з якою важко буде не рахуватися, чи не так?

— Думаю, що так, — кивнула Емма.

— Безперечно, це так, — продовжив Бентам. — Але географія роз’єднала нас на сотні слабких підгруп. Десятеро дивних тут, дванадцятеро там… Тому що вкрай важко мандрувати, наприклад, з контуру в австралійському буші до контуру в африканському Розі[9]. Це небезпечно не лише з огляду на нормальних та світ природи. Під час довгої мандрівки можна стрімко постаріти. Тиранія географії унеможливлює практично всі візити в далекі контури, окрім хіба що нетривалих, навіть у цю модерну епоху повітряних мандрівок.

Він ненадовго замовк і обвів поглядом кімнату. А тоді повів далі.

— Отже. Уявіть, що між тим контуром в Австралії та тим, що в Африці, існує сполучна ланка. Раптом виявляється, що ті дві популяції можуть познайомитися між собою і розвинути взаємини. Торгувати одна з одною. Чогось одна в одної навчатися. Об’єднуватися, щоб захищати одна одну в кризові часи. Стає можливим усе те, що раніше було нездійсненним. Поступово зароджуватиметься дедалі більше таких зв’язків, і світ дивних перестане бути зібранням розкиданих по всіх усюдах племен, які вимушені ховатися в ізольованих контурах, і перетвориться на могутню державу, єдину і сильну!

Що більше говорив Бентам, то більше його охоплювало радісне збудження. А на останніх словах він здійняв руки догори й розчепірив пальці, наче вхопився за невидиму перекладину.

— Для цього й машина? — несміливо спитав я.

— Для цього й машина, — підтвердив він, опускаючи руки. — Ми з братом шукали легшого способу досліджувати світ дивних, а натомість натрапили на спосіб його об’єднати. Панконтуркон повинен був стати спасінням для нашого народу, винаходом, який навіки змінить природу суспільства дивних. Ось як він працює. Починаєте ви тут, у цьому будинку, з маленьким приладом, який називається шатл. Він вміщається в руку, — сказав він, розкриваючи долоню. — Ви забираєте його з собою, виходите з будинку, за межі контуру, здійснюєте перехід через теперішнє й потрапляєте в інший контур, який може виявитися на іншому боці світу чи в сусідньому селі. Там шатл збирає інформацію — подібний до ДНК відбиток того іншого контуру, який можна використати, щоб виростити другий вхід до нього тут, усередині цього будинку. Тож, коли ви повернетеся, вся ця інформація буде у вас із собою.

— У тому коридорі нагорі, — здогадалася Емма. — Усі ті двері з маленькими табличками.

— Саме так, — кивнув Бентам. — Ті кімнати — це входи до всіх тих контурів, які ми з братом відвідали за довгі роки, а там зібрали дані про них і принесли з собою. Завдяки Панконтуркону початковий тяжкий шлях до першого контакту треба подолати лише раз. Кожна наступна подорож відбувається миттєво.

— Це як натягнути телеграфні дроти, — сказала Емма.

— Точно, — підтвердив Бентам. — Отже, таким чином, теоретично, цей будинок стає центральним сховищем усіх контурів з усього світу.

Я замислився над цим. Згадав, як це було важко — вперше потрапити в контур пані Сапсан. А якби, замість пхатись аж на маленький острівець біля берегів Вельса, я міг увійти до її контуру зі своєї шафи в Енглвуді? Я міг би жити одночасно двома життями: вдома з батьками й тут, з друзями та Еммою.

Але. Якби таке існувало, дідо Портман та Емма не мусили б розставатися. А ця думка була такою дивною, що в мене від хвилювання засвербіло в куприку.

Бентам замовк і відсьорбнув чаю.

— Прохолов, — сказав він і поставив чашку на стіл.

Емма вибралася з ковдри, підійшла до канапи, на якій сидів Бентам, і занурила кінчик вказівного пальця в його чай. За мить рідина в чашці знову закипіла.