Розділ перший

— Я лише втратив слід, ненадовго. Але я не розумію, чому… він чітко веде до цього місця, а далі зникає.

— Зав’яжи шнурівку, — раптом наказала Емма. — Зараз же.

Я подивився вниз, на своє взуття.

— Але вони не…

Емма схопила мене за лікоть і смикнула вниз.

— Зав’яжи. Шнурівку, — повторила вона, а самими губами промовила: — Витвір!

Ми поставали на коліна, сховавшись у негустому натовпі. І ось гучно затріщала рація, і напружений голос промовив:

— Код сто сорок один! Усім загонам повертатися на базу негайно!

Витвір був близько. Ми почули, як він відповідає хрипливим голосом із дивним акцентом:

— Це М. Переслідую втікачів. Прошу дозволу продовжувати пошук. Прийом.

Ми з Еммою обмінялися напруженими поглядами.

— Відмова, М. Чистильники приберуть квадрат пізніше. Прийом.

— Здається, хлопець має на чистильників якийсь вплив. Прибирання може не дати потрібного ефекту.

Чистильники. Напевно, він говорив про витворів. І вже точно про мене.

— Відмова! — голосно повторив тріскучий голос. — Негайно повертайся на базу, інакше ніч проведеш у ямі, кінець зв’язку!

— Прийнято, — буркнув у рацію витвір і з гордим виглядом пішов геть.

— Треба йти за ним, — сказала Емма. — Він приведе нас до інших!

— І потрапити прямісінько в пащу до лева, — зауважив Едисон. — Хоча, думаю, цього нам не уникнути.

У мене все ще йшла обертом голова.

— Вони знають, хто я, — кволим голосом промовив я. — Напевно, бачили, що я робив.