Розділ дев’ятий

Над водою вже збиралася інша хмара, значно більша за попередню. Обриси чоловіка, яких вона набувала, були гігантськими, вдвічі вищими за будь-кого з нас, із удвічі ширшими грудьми. Замість рук у нього були лапи з пазурами і здіймав він їх долонями догори, засвідчуючи свою величезну й жахливу владу.

Побачивши це створіння, Коул посміхнувся.

— Мій вихід, як-то кажуть. — Вільною рукою він сягнув до кишені плаща, витяг складений аркуш паперу й струснув його, розгортаючи. — Хочу лише сказати кілька слів перед тим, як офіційно змінити форму життя.

До нього покульгав Бентам.

— Брате, я думаю, краще нам не баритися…

— Неймовірно! — викрикнув Коул. — Невже ніхто не дозволить мені пережити хвилинку слави?

— Послухай! — просичав Бентам.

Ми прислухалися. Кілька секунд я нічого не чув, та потім здалеку долинув високий різкий звук. Я побачив, як напружилась Емма, як широко розплющилися її очі.

Коул сердито насупився.

— Це що… пес?

Так! Пес! Там, далеко, загублений у відлуннях, гавкав собака.

— У дивних був при собі пес, — сказав Бентам. — Якщо він вистежив нас за слідом, то навряд чи він прийшов сюди сам-один.

А це могло означати тільки одне: наші друзі подужали своїх вартових і з Едисоном на чолі прийшли нас рятувати. Так — наближалася клята кавалерія! Але до здобуття безмежної влади Коулу залишалися лічені секунди, і невідомо було, як далеко розноситься луна в цих печерах. Можливо, щоб дістатися сюди, нашим потрібно ще кілька хвилин, а на той час буде вже запізно.

— Ну що ж, — промовив Коул, — напевно, мої зауваги почекають більш слушної нагоди. — І на цих словах він заховав папірець назад у кишеню. Здавалося, він зовсім не поспішає, а це доводило Бентама до сказу.

— Джеку, ворушися! Забирай свого духа, а потім я свого!

Коул зітхнув.

— Щодо цього. Ти знаєш, я тут подумав… Навряд чи ти зможеш упоратися з такою великою владою. Розумієш, ти слабодухий. Я в жодному разі не хочу сказати, що ти не розумний, ні. Навпаки, ти розумніший за мене! Але мислиш ти як слабка людина. Воля в тебе слабка. Знаєш, бути розумним недостатньо. Треба ще мати норов!

— Ні, братику! Не роби цього! — заскиглив Бентам. — Я буду твоєю правою рукою, твоєю відданою довіреною особою… ким завгодно буду, ким схочеш…

«Так тобі й треба, — подумав я. — Говори-говори…»

— Оце плазування на пузі… саме його я й мав на увазі, — похитав головою Коул. — Змінити думку може лише слабка духом людина. Така, як ти. Але мене благаннями й рюмсанням не візьмеш.