Розділ «Частина перша Юний Мандрівник»

Клаус вигулькнув за двері. Там збилася сила народу: чоловіки й жінки, літні й молоді. Уздрівши лікарчука, всі загукали навперейми, всі благально простягнули руки, всі юрмилися, штовхали одне одного, — кожен прагнув увійти перший.

Наперед прорвався дебелий чолов’яга і шугнув повз Клауса в будинок.

— Випустіть погану кров, — сказав він лікареві, а на стіл, де лежали ножі, виклав два мідяки.

Роздягнувшись до пояса, хворий сів кілочком на ослін. В одежі він здавався міцнішим. Тепер же скидався на кістяк. На лівій лопатці у нього чорніла велика гуля.

— Ех, і сердитий же ти, чоловіче, — буркнув лікар.

— Випустіть погану кров, — уперто повторив той.

— Ножа! — наказав лікар.

Клаус подав, та Анжелікус його повернув.

— Довгого, з гострим кінцем! — пояснив він.

Лікар узяв хустку, приклав її до гулі і загнав ножа в пухлину. Хворий глухо застогнав, але сидів рівно, мов свічка. З порізу цебеніла кров, хустка швидко промокла.

— Багацько крові зійшло? — спитав чоловік.

— Багато, і вся чорна!

— Спасибі, лікарю.

Наступна операція видалась простішою. Увійшла жінка з наривом на яснах. Вона гадала, що рот у неї зачумів, і, викотивши очі на лоба, ревно плакала з жаху. Анжелікус поколупав залізною паличкою їй піднебіння і змастив його настойкою.

— А чуми нема? — раз по раз питалась молодиця.

— Нема, нема, — заспокоював її лікар. — Нічого страшного! Звичайне запалення!

А насправді він заразив її, хоч про це і сам не здогадувався.

— Ой, гарно вам дякую, докторе. Слава тобі, господи, що обійшлося так!

При виході вона вклонилась у пояс і Клаусові:

— Гарненьке спасибі вам!