Розділ «Частина перша Юний Мандрівник»

Стук і рип важких возів, —

Гей, то їдуть хліб і сіль!

Майдан перед церквою, яка міцними мурами та пряморіжною цегляною вежею скидалась на замок, заполонили численні ятки, вимальовані в червоний, голубий, зелений і білий кольори. Довкола — підводи, воли, корови, вівці. У клітках, що купами громадились одна на одній, — кури, качки, голуби, а в інших — кози й поросята.

Клаус походжав поміж крамницями; його очі уже донесхочу намилувалися всілякими дивовижами, і він вдихав різноманітні пахощі, що їх шибав йому вітер. Які ж то чудові пахощі!.. Хоч на що глянеш — усього кортить купити.

Є тут і пшениці, і пашниці, а печеного хліба й поготів: чорного й білого, круглого й пирогастого. Зарізані кури й гуси, оббіловані рожевенькі зайці колихаються довгими низками на шворках. Тут таки поруч — солодощі, тістечка, немов серденька, на яких щось цукром написано. Від сковорідок іде смачний дух смажених каштанів. Півмідяка — і Клаус набив собі ними повнісінькі кишені.

Продавали тут полотно і вишивки, стрічки й барвисті гудзики, поруч бовваніли дерев’яні й глиняні фігурки: Марія з немовлятком, Ісус із хрестом на плечах, Ісус на проповіді, розіп’ятий Ісус. Були у крамницях і статуетки веселих сільських музик і танцюристів; а один худорлявий чоловічок, згорбившись, квапно чимчикував кудись із великим ціпком у руці й разюче нагадував Йозефа. Клаус був як не свій від усього, що тут побачив.

Окремий ряд займали торговці рибою. В їхніх цеберках лежали оселедці, камбала, тріска, білорибиця, дунайський лосось, макрелі, судак і риба, яку Клаус бачив уперше: довга, сіро-зелена, з гострою страхітливою головою, і трохи менша, зате товстіша, з великою лускою і напрочуд вирлоока. Риби відчайдушно змагались за життя — били хвостами, корчилися, зводили голови. А що тут?.. Хлопець зупинився мов укопаний. В цеберці моталися довгі темні гадюки з невеличкими голівками: деякі були з дитячу руку. Продавець пояснив:

— Це не змії. Це звичайні вугрі.

— Невже їх їдять? — недовірливо глянув на нього Клаус.

— А звісно…

Та чи не найцікавішим видовиськом на ярмарку був мандрівний співак побіля дерев’яного щита з розмаїтими малюнками, од яких холола душа. Співака оточили жінки та чоловіки, а навпроти товпилася малеча. Приземкуватий та опасистий, він мав химерного чуба, що спадав йому на чоло і біг кружка над самісінькими вухами. Здавалось, на ньому була пласка хутряна шапка. Доточений гіпсом ніс задирався догори, і співак виглядав надто кумедно. Чистим, лунким голосом він затягнув сумовитої бувальщини, яку віддавали й малюнки на дошці:

Татунь стікає кров’ю,

В нарузі плаче донька,

А лицар-вбивця втік.

Он батечку, ой нене,

Ой дівонько, oй доню,

Де злодій той тепер?..

Напевне, він готує

Те ж саме лихо й вам!..

Дівчата зойкнули зі страху. Пробрав мороз і Клауса.