Розділ «Частина перша Юний Мандрівник»

Домовилися, що замість Свена кермуватиме Дитячий Бас. Біля двадцяти моряків одержали зброю. Під орудою Свена вони проникли в капітанську каюту і над усяке сподівання застали челядників на ногах.

— В чому річ? — закричав один із них і схопився за меч.

Свен і Клаус гадали розправитися з ними без зайвого шуму, однак у тісненькому приміщенні, як на те, розгорілася шалена січа. Свена чвяхнули мечем по шиї. Клаус ударом алебарди звалив нападника на підлогу. Після запеклого бою двох інших челядників перемогли і зв’язали, але на долівці стікали кров’ю четверо поранених повстанців.

Пригнався капітан і наказав морякам скласти зброю. Якийсь матрос, не питаючи роду-племені, бебехнув його мечем. Отця Бенедикта з молитовно складеними руками схопили і запакували до його каюти. Дитячий Бас, який вів судно і вмирав з цікавості, чия візьме гору, раптом загукав:

— Староста! Ондечки староста йде!

Всі обернулися. З носа корабля чапав Штуве. Одним поглядом він збагнув, що скоїлося, страшенно зблід, але тримався спокійно. Заколотники підпустили його ближче; запала глибока тиша, кожен стежив за ним. Мовчанку порушив сам Штуве.

Він схвалював виступ моряків і заявив, що цілком на їхньому боці.

— Закувати його в кайдани! — наказав Клаус.

Матроси вагались. Коли він не ворог, то навіщо його зв’язувати?

— Закувати його в кайдани! — знову звелів Клаус і вихопив у сусіда меч, який недавно належав челядникові.

Штуве не опирався, і його спритно зв’язали, мов лантух полови.

Свен помер од тяжкої рани. Після того, як вбитих кинули за борт, Клаус зайшов до начальницької каюти.

Смерть Свена — жахлива втрата. Відтепер він мусив покладатись тільки на себе. Йому бракувало мудрого, по-батьківськи лагідного товариша і досвідченого моряка. В живих не було Свена і Братика. Він наче осиротів удруге. І це тоді, коли доконче треба вирішувати, де і як воювати із всесильними багатіями!

Згодом матроси зібрались на горішній палубі. Коли Клаус підійшов до них, рішення у нього вже визріло, і він волів би вмерти, аніж відступитись від нього. Він розповів побратимам, що сталось у Штральзунді за їхньої відсутності.

— Всі ви знаєте Вульфлямів, як свої старі чоботи, — закінчував він. — Вони дужі, як вовки. Од сьогодні гасло мого життя: «Смерть Вульфлямам!»

— Смерть Вульфлямам! — дружно підхопили моряки.

— Вивести сюди Штуве! — наказав Клаус. — Закорабельним звичаєм, він підлягає судові.

Блідий, але з гордо піднятою головою, староста вибирався східцями на палубу. Руки у нього були за спиною, заковані в кайдани. Він ступив у коло моряків і безстрашно втупився в Клауса.

— Йоганне Штуве, — розпочав Клаус допит. — Достеменно відомо, що того згубного вечора ти бачив Дрезе біля сходів на горішню палубу!

— Cui bono! — відповів Штуве.