Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Кошеня, яке ми принесли їм, прижилося. Воно помирало на вулиці, голодне. Вони назвали його Кузею.

П.

Ґапур в «Известиях» мені зрадів. Він упіймав сивого спортивного журналіста (того самого, який обзивався) і змусив танцювати для мене лезгинку! У такий спосіб Ґапур мене веселив. Старенький журналіст-хам кумедно тупцював на місці, мов селезень, що не могло не смішити. З магнітофона линула чеченська музика! Коли я зібралася йти, Ґапур зненацька нахилився й поцілував мені руку.

У мене від подиву мало мову не відібрало. Спортивний журналіст, побачивши це дійство, остовпів, дико витріщивши очі. Тут до кабінету забіг головний шеф «Известий», тато Алана, і дружньо гукнув:

— Поліно, Ассаламу ‘алейкум!

Я зніяковіла від загальної привітності й швиденько пішла.

Щодня стрілянина! Напиваються і стріляють російські солдати. «Нажираючись» горілки, колобродить чеченська міліція — пальба з автоматів повсякчас. Коли цей кошмар скінчиться?

Мене цікавить іще ось яке питання: чому чеченців приймають у Європі і дарують усілякі блага, а нещасних російськомовних людей, які постраждали і від війн, і від місцевих бандитів, ні? Усіх людей із Чечні визнати біженцями! Або самій Чечні дати незалежність і більше сюди ніколи не потикатися!

Наші негаразди тривають: захворіла кішка Карина. Кашляє. Чхає. У неї температура! Ніс вогняний.

Мене не пускали в міністерство до Муси. Охорону попередила Цариця. Дотелефонуватися до Муси неможливо. Працівники його відділу беруть слухавку й відповідають:

— Тут такий не працює!

Муса попередив, що так воно й буде. На війні як на війні! Єдина радість: Ґапур виграв у лотерею! Я за нього рада. Він чесна й порядна людина. Виграв не так уже й багато, але обіцяв усім зробити подарунки.

P. S. У лікарні лікар послухав серце. Сказав:

— У вас серцева вада!

Від останніх подій почався на нервовому ґрунті тик ока. Роблю дихальні вправи з йоги. Нічого, я й не в такі потрапляла халепи. Виживу!

Була в лікарні. Вада серця не підтвердилася, але є шуми. Невропатолог сказав, що в мене сильний стрес і мені потрібна психологічна реабілітація (хто б її ще надав!). Зробили кардіограму й виписали силу-силенну ліків.

Юрист у Національній бібліотеці, побачивши наказ про «дисциплінарне стягнення від ст. 192», сильно сміявся, що воно зовсім безграмотне. Сказав:

— Воно порушує відразу п’ять пунктів Трудового кодексу РФ!

Потім юрист склав лист у прокуратуру Ленінського району, який я відправила.

До речі, Цариця не віддала мені зарплату за серпень. Їсти нічого.