Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Дітей Кайли й Алхазура відвезли до дитбудинку. Особливо цьому сприяла бабуся дітей, Алхазурова мати. Удома лишився наймолодший малюк, Азамат. Йому два з половиною роки, у дитбудинок таких за віком не беруть. Моя мама погодилася його няньчити за сто рублів на день, на них можна купити пачку макаронів і банку рибних консервів, що не дасть нам померти з голоду.

Ніч. Завтра, 5 жовтня — інавгурація президента А. Алханова. Усюди БТРи й танки, на вулицях перестрілки.

Верхні сусіди, від яких у нас накидним дротом приєднана електрика, рвуться в гості. Усіх цікавить старовинна шафа моєї прабабусі — горіхова, прикрашена виноградними гронами. Сусіди-чеченці нею милуються, просять продати. Багато хто хотів її забрати. Погрожували, просили. Ми відмовляємось. Також нові сусіди з під’їзду цікавляться, хто мій батько. Їм важливо знати, з якого він тейпу (роду). Мама відмовчується.

П.

Я вдома. Верхні сусіди вимкнули нам електрику! Їх насварили інші мешканці, сказавши, що, якщо в нас горітиме хоч одна лампочка, в інших може впасти напруга.

Ходжу до Хазман — вона робить мені уколи. Серце болить.

Учора журналістка Айзан завела незвичайну розмову про те, що ми, одержавши компенсацію за житло, могли б віддати її правозахисній організації, а за це нас спробували б вивезти за кордон — нелегально, з провідниками! Але це небезпечно. Можна загинути від куль прикордонної служби. Та й чого б «Меморіалу» займатися такими справами?

Зура написала подячного листа Цариці за мою статтю в «Молодості» про Національну бібліотеку.

Байсарі стала дивитися вовком. Мені так і не вдалося з’ясувати, де бабуся Ліля.

10.00. Пишу у дворі інституту.

Учора, коли я прийшла в поліклініку, старий шкарбун (літній лікар-чеченець) став до мене чіплятися! Ліз обійматись і цілуватись. Довелося його відштовхнути. Мене аж трусило від огиди, але я, за кавказькими законами, не маю права побити старого. А як хотілося!

Серце як боліло, так і болить.

Прийду в понеділок виписуватися з лікарняного тільки разом із мамою. Він зовсім знахабнів.

Я вчора забігала на ТБ. З’ясувалося, що Пух виявився таким же поганцем, як і всі. Ізаура й Аліна повідомили мене, що я не пройшла за конкурсом! За яким конкурсом?! Його ще не влаштовували! По роз’яснення я пішла особисто до директора.

10.10. Зараз почалася сильна перестрілка. Якийсь дурень стріляє просто по двору інституту з автомата. Студенти біжать, перелякані. Я ховаюся за дерево.

Отже, продовжую, поки жива. Пух сказав, що йому на ТБ виділили три творчих місця і я туди не потрапляю. Тому що в мене немає закінченої вищої освіти (!). Я заперечила:

— Це — нісенітниця! Мені тільки виповнилося 19 років. Яка закінчена вища освіта? Я перейшла на третій курс інституту! Закінчила на «відмінно» Школу кореспондентів! Цього мало?

Пух не знайшовся, що б заперечити. Тоді я спитала:

— Коли я одержу зарплатню? Я ходила на роботу щодня, витрачала гроші на дорогу майже два місяці.

Пух на це заявив: