Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Матеріальну допомогу від уряду, про яку так прийнято розповідати, нам не дали. Вочевидь, вирішили, що нам вона не потрібна. Хоча заяву ми з мамою подавали півроку тому. Передавав нашу заяву у відповідний відділ друг мого діда, Азиз. Компенсацію за поранення теж ніхто не дає і не збирається.

Завтра думаю поїхати до Лейли на «Автобазу».

У нас у Ґрозному дві доби не було газу — ніде ні хліба, ні печива!

P. S. Зуб болить. Полоскання з травами не допомагають.

Уночі, щойно заплющивши очі, я побачила поля з житнім колоссям і мандрівника в одязі XVI–XVIII століть. На ньому був плащ. У руці мандрівник тримав ціпок, на який спирався, йдучи. Ми зустрілися на сільській дорозі. Мжичило по-осінньому, і, здавалося, важке сіре небо ніколи не відкриє сонця.

— Біль не минає? — спитав він, тільки-но поглянувши на мене.

— Хто ти? — відповіла я питанням на питання, з цікавістю його роздивляючись.

— Лікар, — сказав незнайомець. — Я загинув на російсько-турецькій війні.

Ішов дощ, переді мною стояв абсолютно реальний чоловік. Усміхався. Не було нічого надійнішого за цю реальність. Я сумно сказала:

— Біль не минає.

— Зараз він пропаде, — на мить він приклав руку до моєї щоки.

Я перестала відчувати зуб. Моєму подиву не було меж! Коли я отямилась, то зрозуміла, що Мандрівник уже зникає вдалині. Він квапливо крокував, спираючись на ціпок. Я не встигла йому подякувати.

Прокинулася — зуб не болить зовсім.

У редакції «Молодості» революційний переворот. Цариця домоглася слухняності й догідливості. Усі працівники тепер безсловесні раби. Адже їх не вигнали після того, як викрили в зраді. Гучно кричала володарка:

— Я закрию газету й усіх викину на вулицю!

І страшно було, раптом правда. Хоча яке право вона має так кричати в державній газеті?

Про мене на нових зборах теж не забули. Цариця віддала наказ заради того, щоб я сиділа два дні в редакції й не могла заперечити, залучити всі резерви. Це означає, що всіх кореспондентів змусять безвилазно сидіти по два дні в редакції. Ох, сміхота! Інакше я справедливо кричу про дискримінацію. Завтра, в понеділок, на каторгу.

Квіточка, підлещуючись до начальства, стала посилено чіплятись. Нух дошкульно висловлюється на мою адресу. Він добре подружився з Морґаною, і його пообіцяли взяти на півставки! Тож його зусилля виправдані. Морґана допомагає йому писати статті.

Моїх дописів за липень опублікували два з написаних двадцяти п’яти. Цариця аж руки потерла від задоволення:

— Буде тобі «гонорар»!