Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Скільки, — питаю, — кореспондентів у штаті газети?

Бухгалтерка, почервонівши, крутилася дзиґою, але, так і не збагнувши, де саме в питанні підступ, видала:

— Вісім!

Пішла до Совґат:

— Чому я мушу сидіти в редакції двічі на тиждень, якщо тут вісім людей?! П’ять робочих днів!

У відповідь:

— Не твоя справа!

І показала здалеку бухгалтерці кулак. Морґана не стрималася:

— Наша Цариця всім дозволяє говорити по телефону в редакції, а тобі — ні!

З’явилася щойно згадана найголовніша владна особа.

— Правда, — кажу, — що тільки мені не дозволяєте телефоном користуватися?

Гордовите мовчання. Грюк дверима. Народ п’є чай, веселиться. Завдань немає.

12.30. Прийшов Нух. Зображує залицяльника Морґани, яка йому матір’ю могла б бути. Проситься до штату.

Слава богу, перерва!

14.00. На перерві не обідала. Бо немає чого.

Ходила до журналістки Айзан у «Трудягу». Там зіткнулася з Професором. Він приніс у їхню редакцію торт і квіти. Проситься хоч поза штатом… Безробітний.

Забігала в газету «Известия». Сивий Ґапур налив мені склянку чаю і дав два сухарі. Дякую!

14.30. Професор, зробивши коло вулицею, як білка, прибіг у «Молодість», де колись був головним. Розмовляє з Совґат. Радіє, як вони придумали мені роботу. Чую:

— Так їй і треба! Буде знати! Ми їй покажемо!

Громовий сміх.