Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Цариця в рідній газеті розлютилась: вона довідалась, що в журналі «Кудесник» у Байсарі вийшло моє оповідання. Не розгубившись, вона збігала до свого друга, Аланового тата, у сусідні «Известия» і видала псевдонім, під яким славний Ґапур друкував там мої статті. Ох і дісталося ж Ґапуру від начальника!

А я цілком випадково впіймала старенького спортивного журналіста і пригрозила йому судом за мерзенний язик. Того самого, який голосно заявляв: «Поліна — собака, тому що в неї мати росіянка». Упіймала я його в Ґапуровому кабінеті. Злісний старигань мовчав і дивився собі під ноги.

У «Молодості» на всіх було видано премію. Мені дали розписатися за дві тисячі рублів, тисячу з яких належало зразу віддати Цариці (?).

Муса з міністерства кликав на обід. Але в їдальні уряду мене вже пригостив Азиз. Він замовив так багато їжі, що я ледве дихала!

Сумую без журналістки Айзан із газети «Трудяга». Вона виїхала до Москви. Мені написали всі газети клопотання на вступ у Спілку журналістів. Усі, крім рідної «Молодості».

П.

— Не діти — звірі!!! — кричить на вихованців мачуха Кайла.

І це, на жаль, відповідає істині. Зовсім невиховані, позбавлені будь-якого розуміння про добро і зло маленькі створіння. Учора вони так вимотали нерви, що ми вирішили їх більше не доглядати. Тепер зрозуміло, чому їх так люто лупцюють батьки! Діти не розуміють прохань ані російською мовою, ані чеченською. Як маленькі бісенята, вони скачуть цілий день. Кидають речі з четвертого поверху на перехожих, цілячись у голову! Перевертають воду у відрах, яку батьки з зусиллями приносять із вулиці, купуючи її щоразу у водовоза!

У Ґрозному давно немає шибок, їх на вікнах замінює клейонка: діти рвуть її щодня. Навмисне рвуть зубами або протикають іграшками. Кидають у дорослих домашнє взуття, обзиваються матом, плюють у тарілки з їжею. Кидали на підлогу телевізор, єдину пристойну річ у будинку Алхазура!

Це далеко не всі їхні «подвиги». Об сукню моєї матері вони витирають соплі й злостиво хихикають, як маленькі звірята. Батьки, коли бачать таку поведінку, б’ють їх спеціальною для цього випадку різкою! У чеченських родинах прийнято бити дітей за провини, а дії цих хлопців перевершують усі звичайні витівки. Діти звикли до нас, зрозуміли, що ми на їхньому боці: активно захищаємо і смачно готуємо. Весь час ми не давали їх шльопати, коли були вдома в Алхазура. Особливо я лізла з моралями:

— Дітей бити не можна!

Але є закон: не сунься в чужу родину зі своїми правилами. Видно, ми з мамою не зовсім слушно оцінювали ситуацію. Дорослі просто інакше не в змозі дати раду — ці діти не розуміють жодної мови, крім стусанів! Хоча жаль їх, звичайно.

Кошмар коїться! У ніч на неділю було вбито (розстріляно й зарізано) кількадесят чеченських міліціонерів. Найбільше вбивств трапилося в Октябрському районі та в районі «Мінутки». Причина — помста. Адже міліція в основному набрана з бойовиків, тобто людей, які, побігавши по горах з автоматами, одержали амністію від влади. Їхні колишні соратники не вибачають прислужування новому режиму.

У нашому Старопромисловському районі бардака поки не спостерігалося: міліціонерів ніхто не різав. Але місцеві громадяни чогось упевнено чекають!

Нещодавно я бачила літнього Хасана. Хасан днями їздив по товар до Дагестану. Він розповів, що бачив калюжі крові та шматки людських тіл, які валялися прямо на трасі.

В одному з районів Ґрозного бойовики захопили заручників і кудись повели. А біля чеченського с. Ґехі російський вертоліт кинув ракету в КамАЗ із кавунами. Кавуни розлетілися на кілометр! Суто випадково шофер лишився живим: він у той момент, коли пролітав вертоліт, відбіг у потребі за найближчі дерева. Мені це розповіли очевидці: люди проїжджали й підібрали шофера-«щасливчика».

У всій цій метушні приїздив до Чечні В. Путін. Він поклав квіти до могили покійного Ахмата Кадирова, потоптався на місці та й поїхав собі.

Завтра мені потрібно бути на новій роботі ТБ, у будинку уряду (він уже злітав у повітря в 2002-му).

Була в Байсарі-правозахисниці. З жахом виявила, що бабуся Ліля зникла. Та сама бабуся, яка довірила мені свої дані! Байсарі пояснила, що відвезла Лілю до сестри й залишила там, а у квартиру бабусі скоро в’їдуть «справжні господарі» (?).

Свічки немає. Сонце сіло. Далі в темряві писати нема сенсу.