Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Вибір Шляху зроблено, — сказав він. — Сила Півночі буде з тобою!

І він простяг мені Північну стрілу.

Почалася сесія!

Днями я зустріла Вегетаріанця та Дракошу. Вегетаріанець чемно поцікавився здоров’ям мами й пішов собі. Дракоша повідомив, що в нього завдання і він виїде. Я побажала йому успіху! Може, ми ще зустрінемось?

— Ти обов’язково житимеш у Москві! Я бачив це в майбутньому. Наше майбутнє — всього лиш матриця. Тому, хто вміє бачити, нескладно подивитися, — сказав він, прощаючись.

Я сховала посмішку і з серйозною міною помахала йому рукою.

Вигадник! Яка Москва?! Москва — це столиця Росії, там живуть багаті люди! Для мене це — інший всесвіт.

Бачила вчителя етики, поважного письменника Інала. Ми розговорилися біля міністерства. Він гордо сказав:

— Чеченською мовою потрібно перекласти Шекспіра й Канта! Шопенгауера та Ґете! Перекладати слід не з російської мови. Перекладати філософів і великих письменників ми, літератори-чеченці, будемо з оригіналів!

Я нічого не встигла відповісти, тому що саме цієї миті згори, з вікон міністерства, хтось вилив помиї й викинув недогризки на тротуар. Ми випадково встигли відскочити!

П.

Склала іспити й заліки. Найважчий іспит виявився з російської мови. Мені довелося не спати кілька ночей і вчити правила. У результаті — «відмінно»!

Цариця встигла нашкодити мені й у вищому навчальному закладі. Виявилось, я вчуся разом з її племінницею Лу. Лу, з якою ми добре спілкувались, раптом образилась. Цариця їй розповіла, що я поширюю «ганебний наклеп». Нібито в моєї однокурсниці — батьки-росіяни! А це ж — страшна ганьба. Я ніколи такого не говорила про Лу! Довелося пояснювати це дівчині.

Були в Лейли. Вона люб’язна й привітна. Мріє виїхати в Україну. Її чоловік має там родичів.

Кішка Смугастик народила кошенят, але вони померли від голоду: у кішки немає молока. Нас, звичайно, кошенята обтяжують. Але ми ніколи не станемо вбивати живу істоту — тому що це страшний гріх. Дурні люди помиляються, що можна убити, а потім — відмолити. Так не буває! За все є розплата. Ми намагалися годувати їх із піпетки, але вони не їли. Кішка страждає. Мені її шкода.

Сьогодні мама прокинулась на світанку, і в неї раптом порвалися чотки, які вона носить і дуже дорожить ними.

Це подарунок від мого безвісти зниклого вітчима Руслана.

Мій вітчим, мирна людина, поїхав до друга, щоб допомогти відвезти в село речі, і зник по дорозі. Потім на віддаленій дорозі знайшли згорілу машину його друга, але тіл там не було. Більше ми про Руслана нічого не знаємо. У Чечні люди часто пропадають. Але він зник ще до війни 1999 р., що дивно.

Я вирішила допомогти засмученій мамі і стала збирати чотки з підлоги назад на нитку — однак кілька разів наче невидима сила вибивала з рук мою роботу, і я нічого зібрати не змогла — намистинки розкотилися під шафи й диван.

А потім у нашому під’їзді був скандал! Усе почалася з того, що товстий Рудий кіт (другої дружини міліціонера) побився з Сірим котом Чувирли, отим, якого ми нещодавно ненароком облили зеленкою.