Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Вирішили, що на пошті працювати не будемо. Зовсім знахабніло керівництво. За 700 р. на місяць мама вже повинна не тільки мести вулицю навколо поштамту, прибирати всередині, стежити за котлом, розносити листи, але ще й приймати і здавати пошту (їздити в спеціальне місце). Годі!

Мама хвора, їй можна одержувати пенсію з інвалідності, але оформлення коштує грошей. Про це говорять в очі — хабар, хабар, хабар! Багато здорових людей, маючи можливість, накравши на війнах, зробили собі інвалідність і живуть добре, не переймаючись.

Був іще випадок: ми з мамою тікали з маршрутки, щоб не заплатити за проїзд, бо нічим, і мама посіяла пакет з усіма документами та кількома моїми зошитами записів. Думали: що робити? Я знайшла ту саму маршрутку в районі Центрального ринку і чемно, по-чеченськи, попрохала повернути мені пакет. Водій подивився на мене суворо, а потім запитав:

— Зовсім погано живете? Грошей немає?

Я відповіла:

— Немає.

Водій сказав:

— Я почитав зошити.

Потім він узяв пакет і простягнув мені:

— У мою жовту маршрутку можете завжди сідати з матір’ю і їхати безкоштовно. Бісмі-Ллахі.

Яка добра людина!

P. S. Узялися лікувати кота сусідки Чувирли, сірого й дурного на вигляд. Кіт хворіє на лишай і коросту. Господарі його лікуванням займатися категорично не хочуть.

Ми стали мазати кота зеленкою, а він махнув лапою, і вся банка перевернулася на нього! Сірий кіт став Зеленим котом. Дістанемо тепер від господарів!

Зранку з’явилася молода сусідка Зарета. Вона принесла печива й цукерок! Разом попили чаю.

Багатодітні сусіди з першого поверху, що торгували горілкою, сталі продавати солодощі. Як добре!

Привіт!

Мене запросила Зура до Національної бібліотеки, на зустріч зі славетною чеченською артисткою Зінаїдою Ісаковою.

Ця жінка з дев’яти років працювала в театрі. Вона віддала творчості все життя: не вийшла заміж, не створила сім’ю. Була вислана Сталіним до Казахстану й розділила долю свого народу 1944 року.

Народилася Зінаїда 8 березня 1926 року. Ми багато розмовляли. Я читала свої вірші на її прохання. Слухала її розповідь про важку долю.

Зінаїда поділилася зі мною сумною історією: вона єдиний раз у житті прокляла людину, коли той чоловік на її очах убив цуценя, яке лащилося до нього.