Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— У Чечні артисткою бути складно, — говорила Зінаїда. — У народі існує думка, що артист — людина вільна. Це непристойно, ганебно. Доводиться пробиватися крізь нерозуміння та осуд. Осуд буває не словами, а кинджалом і кулею. Мою подругу, Розу Бутієву, вбив брат її чоловіка, щойно дізнався, що та — артистка. Розі було 19 років!

Мені неймовірно сподобалася Зінаїда. Вона втратила батька ще до народження, потім був дитбудинок у Владикавказі й видатний талант, не до кінця визнаний і сприйнятий епохою!

Цариця самовільно, без жодного попередження, вирішила раптом із січня (заднім числом) переоформити мене на півставки, про що сама мене повідомила!

По-перше, це протизаконно. По-друге, підло.

— Тепер зарплата в тебе буде 1000 р. на місяць! — тішилась начальниця.

У середовищі людей вона та її друзі продовжують говорити гидоту. Мовляв, вони підібрали мене з вулиці, дали роботу. Хто — «вони»? Я прийшла працювати в газету, коли Цариця не була керівником. Вона ж змістила Професора!

Папери, які так змусили страждати нашу забудькувату бухгалтерку, виявилися «кришталево чесними», про що мене також повідомила Цариця.

P. S. У старенької сусідки з будинку, Василівни, взяла сто рублів у борг на їжу. Вона одержує пенсію. На це живе. Я іноді ношу їй ліки, роблю уколи.

Швидше б одержати зарплату й роздати борги. Їжі зовсім немає. Скоро мій день народження.

Учитель фото в Школі кореспондентів запропонував мені посаду головного редактора невеликої газети. Якось несподівано все.

Треба розпитати Ґапура, чи немає в цьому чогось підступного. Чесний літній Ґапур, який не зав’яз у нетрях націоналізму, і чоловік із міністерства на ім’я Муса справді добре ставляться до мене. Вони не лицеміри. Обидва навчались і виросли в радянський час. Вони не дивляться на російське прізвище, бачать, що я за правду.

П.

Сьогодні в Росії обирають В. Путіна. Насправді на посаду президента РФ претендують іще п’ять кандидатів.

Але кого хвилюють чиїсь безглузді претензії?

Чинний президент, він же й майбутній, міцно тримає владу. Я навіть знаю людей, які плескають у долоні, щойно побачать його по телевізору. В основному це пенсіонери, які, зазнавши горя та страждань, побачили в ньому молодого керманича.

Однак я за своє життя ще жодного разу не чула, щоб у нас у республіці хтось казав: «Ми — Росія», завжди кажуть: «а от у Росії» або «як ми цю Росію ненавидимо», «подамо на Росію до суду!», тобто ніхто на території Чечні з усіх, кого я знаю, від дітей, яких няньчу, до людей з уряду, у яких беру інтерв’ю, не вважає, що живе в «Росії».

Сама «Росія», тобто інші суб’єкти РФ, підтримувала війну в нас. Отже, Росія вела війну проти самої себе, як змія, що пожирає власний хвіст. Свої літаки бомбили свої міста і своїх жителів! Росія провела рідкісний для історії маневр самознищення чи ми дійсно, у підсвідомості влади, завжди були «чужими» й не були її частиною?

«Росія» для нас, жителів Чечні, щось міфічне, дивне й страшне, схоже на стародавнього змія. Я не знаю, як живуть люди в «Росії», як організовано їхній побут, яка їхня свідомість і менталітет. Можливо, колись я поїду в «Росію» і напишу про це.

Сама я далека від політики і захоплення нею як такою вважаю патологією свідомості. Політика — неминуче прагнення лідерства та влади, змушує жити згідно зі штампами і створювати безглузді межі. У нашій республіці народ живе погано, його нацьковують одне на одного, прирікаючи на конфлікти. «Живе» лише група людей на самій верхівці піраміди, інші ледве виживають. При цьому негідники вбивають і пригноблюють своїх земляків за національною ознакою і називають це «політикою». А інші негідники бомбардують і обстрілюють своїх співгромадян — і це теж «політика»!

Для мене ж не важить, хто ти за вірою або нацією, для мене важливо, чи людина ти і несеш у собі добро чи тільки мерзоту й зло.