Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Його стіна — ручний булат,

Його мечеть — на полі бою.

Його славетнії сини

Гартовані в огні війни.

І знана між земель Кавказу

Багата й вільна їх земля.

І росіянина щоразу

Їх куля в серце поціля.

Що відколола Таїса! Вона взяла в руки переклад Корану (Крачковського). І поклялася на книзі, що я їй сказала: «Погоджусь вийти заміж за Тодді — хазяїна книжок. Але я це зроблю, якщо він купить мені дорогий перстень із діамантом!»

Я ніколи такого не казала! Вийшло глузування. Я зразу відчула жіночі хитрощі. Раптом залицяння Тодді до мене з часом стане серйозним? До кого?! Навколо сотні «своїх» удів, молоденьких наречених! «Цій» треба перешкодити. Вийшов привід нас посварити, на таємну втіху багатьох. Торгівці були задоволені! Сміялись! Казали солідному рудуватому холостякові: «Оце так! Ура! Біжи по перстень!»

Так, жартома, його образили. І підпсували наші стосунки. Я розлютилася на Таїсу! Що їй до чужих симпатій і антипатій? Зробили людині від мого імені неприємність. Тодді віджартовувався. Червонів! Знаю, Тодді трохи жадібний. Однак до мене хазяїн товару ставиться добре. Навіть по-батьківськи. Він дійсно кілька разів говорив про те, що закоханий у мене! Я, зрозуміло, не вірю.

Царівна Будур

Мій вісімнадцятирічний сусід Козеріг, якого я шукала на зачистці, — свиня! Не привітався! Й інші сусіди по ринку (хлопці, друзі Козерога), що цілими днями ошиваються в нашому торговельному ряду, не зробили навіть крихітного подарунка. Та ще й зловтішалися, що сьогодні мене ніхто не привітав! Настрій мені виправив перероблений вірш поета Некрасова:

Раз якось зимою в холодную пору

Із лісу я вийшов; мороз так і гриз.

Дивлюсь — підіймається тихо під гору

Конячка, вивозячи доларів віз.

Статечно простуючи з нею додому,

Конячку під повід веде мужичок.

З гранатою в жмені, в кожусі тяжкому,