Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Будур

Ми збираємо речі. Торби повинні бути неважкими: кухлі, ложки, зошити щоденника, книжки, ковдра. Раптом спати доведеться на землі? Треба тікати! Грошей на транспорт немає. Стріляють сильно. Ідуть бої в районі селища Стара Сунжа. Мама каже:

— Кинемо все, що залишилось. Твоя нога болить менше, осколки видалено. Ми зможемо піти! У біженцях в Інгушетії годують! Ми більше не будемо голодувати.

Сусідка Мінат із приватного сектора принесла гарбуз. Зваримо його на обід і на вечерю!

Щойно стріляли з БТРа. Влучили в будинок. Добре — він порожній. Від нас недалеко, наприкінці провулка. Горить! Ох, як горить!

Американські літаки бомбардують Афганістан! Приймач у Мінат передав: Росія хоче в цю гидоту вплутатись. Вихід — списати бідність основного населення країни на війни! Можливі удари у відповідь? Куди нам тікати?

Фатьма-Поліна-Будур

Сьогодні — дощ.

Останні п’ять днів торгувала на ринку, щоб назбирати на їжу в дорогу. Ризикувала неабияк. Навколо гуркотіло. Відкласти потрібну суму не вдалося. Тільки харчі купила.

Путін наплював на жителів Чечні. Сусіди кажуть, по радіо оголосили строк: 72 години. Стільки нам дозволено жити. Після того моєму Ґрозному та селам усієї Чечні загрожує доля талібів. Що означає: бомбитимуть нас за методикою Дж. Дудаєва, як в Афганістані, — «килимовими» бомбардуваннями. Це коли знищують усе й усіх.

Президент Росії домагається масової здачі зброї. А ми, мирні жителі, тут до чого?! Бомбити ж нас будуть! За п’ятнадцять хвилин цей термін минає. Курям на сміх! У якомусь селі одна людина здала одну одиницю зброї.

У нас телевізора немає і світла теж. Тому дані до нас прийшли від Мінат із гарбузом.

Учора в районі Консервного заводу стався гарматний обстріл. Убило дівчину 19 років! Хто поверне матері її дочку?

Я поспішаю. Якщо вб’ють, то хоча б мої записи про мирних людей залишаться! Термін, судячи зі стрілок годинника, минув!

Я зараз думаю: у нас є сім картоплин. Аж сім! Посмажити їх і з’їсти? Щоб померти ситим. Чи не їсти? Раптом нас не вб’ють? Чимось і потім харчуватися треба.

До нас прибігла сестра Борзових. Розповіла, що війська в місті почали стрілянину! З усіх видів зброї!

— Нас не бомбитимуть! — здогадалася моя мама. — Псують нерви жителям! Я переконана!

Начальство, напевне, домовилось. Це ми, «пішаки», нічого не знаємо! Сьогодні нас не скинуть із дошки!

Вертоліт розсипав листівки: «Стежте за молоддю! Не пускайте воювати!» У нас у дворі люди зайняті іншим: виживанням і збагаченням. Листівку я хочу зберегти!

Тепер сусідам скрутно. Майно найближчих будинків вони «прикінчили». Грабувати нема чого. Розбирають чужі дахи. Знімають із будинків і відкопують різні труби, арматуру, дроти. Скупники їздять дворами.