Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Учора застрелили блакитноокого майстра ключів — Володю! Того хлопця, що по три місяці тримав Уразу! Працював! Не мав жодної шкідливої звички! Він збирався одружитися з дівчиною-чеченкою. Дістав згоду її рідних. Йому було 26 років! Наша тьотя Лейла реве безперестанку! Володя жив у її родині. Потім зняв окрему квартиру. Як його ховати? Хто нам допоможе?! Сказали: Володя-Ваха лежить на стільцях у міліції. У Заводському районі.

Завтра ховаємо Володю. Його мати не приїхала. Телеграму відправили. Домовилися про поховання на мусульманському цвинтарі. Недалеко від селища Алди. Ходили по мечетях, питали:

— Хто зробить обряд? Як поховати мусульманина, підкажіть?

Знайшли старого муллу. Він погодився допомогти і сказав, що потрібно купити тканину, мило, парфуми без спирту. Лейла дала грошей, і я купила. Багато хто проти поховання росіянина серед чеченців. Але Володя-Ваха такий відданий вірі, такий чистий душею! Прийшли два діди. Сказали:

— Грошей не треба! Поїмо — і досить.

Читали молитви. Однак чоловік Лейли, скільки зміг, заплатив їм. Мама допомагала: все подавала, мила, прибирала. Я навчилася робити поминальну халву. Жоден корж не поламався! Хоч я робила її вперше в житті. Сусіди тьоті Лейли скуштували і похвалили мене. Її слід роздати перед тим, як винесуть тіло.

Дивна, таємнича смерть. Свідчення з найближчого військового поста: до Володі-Вахи підійшов підліток. На вигляд років п’ятнадцяти. Гукнув його. А коли Володя повернув голову — вистрілив. Чи правда це?

На звук пострілу почали стріляти відразу з двох російських постів. Вони не знали, що саме трапилось. Просто відгукнулись. Почався бій у центрі Ґрозного. Загинула хороша людина. Багато хто з чеченців плакав.

Царівна

Приїхала Володина мама. Правильно, що не чекали її. Інакше не обійшлося б без інфаркту! Виявляється, в нього були з собою великі гроші. Їх украли! Той, хто вбив? У міліції? Лікарі?

Приїздила наречена-чеченка. Ридає! Як мені її жаль! Вона тихенько шепнула, що хоче померти на його могилі.

Мені снився Ваха-Володя! Він усміхався.

Тоню — продавчиню книжок — пообіцяли вбити. Щоб росіян на ринку не було. Вона злякалась і плакала. Її син у борг купив будинок. Тоня ризикує, щоб допомогти синовій родині. Має чарівну онучку.

Мадина на ринку поминала загиблих братів. Її молодший брат у 19 років загинув поруч із нею під час ракетного обстрілу ринку 21 жовтня 1999 р. Йому відірвало голову. Старші брати розчищали завал розбомбленого будинку в м. Урус-Мартані. Під плитами будинку стогнали люди. Кранів не було. Брати самі, вручну, намагалися плити підняти. Але з’їхала верхня плита. Відразу на них обох.

Переїхали 30 жовтня. Ми довго слухали, як змовляються сусіди. Вони вирішили нас убити. Гадали: скільки одержать за книжкову шафу? Планували розділитися на дві групи. Одна буде агресивною. Друга зробить вигляд, що бажає допомогти. Так у нас однієї рукою вітаються, дають хліб. А друга рука — з ножем.

Брат проти рідного брата ніколи не піде! Це ми добре знаємо. Крім двох чеченських родин, що розселились у двох чотириповерхових будинках (ці родини численні), біля нас ніхто не живе. Кепські наші справи!

Я розповіла про все сусідкам на ринку. Відгукнулася Таїса з зупинки «Електроприлад». Пообіцяла спитати дозволу вдома. У разі згоди близьких — переселити нас в одну зі своїх порожніх квартир. І дозвіл отримано!

Я попередила Лейлу. Вона й мати Вахи-Володі пригнали машину. Ми швидко повкидали в кузов наше барахло, що для людей навколо стало цілковитою несподіванкою. Нам трохи допоміг молодший брат Джима. Він простодушно радів:

— Я так і знав — утечете! Зумієте!

Резван суворо дивився і злився. Його план знищити нас — шкідливих свідків, списати на нас усі дворові розкрадання не вдався! Джимові ми віддали ключі від своєї квартири, що завалилася в підвал, де прожили всю війну. Сказали: