Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Важко! Але краще так. Без нещирості!

Ми вирішили задля особистої безпеки три дні побути вдома. Свята. Можливі напади на військові частини.

У маму стріляв російський снайпер! Я його побачила на горищі. Не влучив. Мабуть, це в нього «навчання» таке. Я навіть не встигла злякатись. Чим моя мама йому не сподобалась? А мама нахилилась, почувши звук пострілу. І відмахнулась від кулі рукою, як від мухи.

До Мансура залицяється молоденька чеченська вдова 19 років із двома дітьми. Одній дитині вже чотири роки! Ця дівчина — дочка однієї з сусідок. Ще одна молода самотність. Ще одне поламане життя.

Царівна

Мансур зайшов. Усе розповів. Він хворіє після поранення. П’ять місяців жив у чеченській оселі. Намагалися лікувати.

Його матір повідомили, де він. Але вона тривалий час не хотіла забирати сина. Там, у гірському селі, його дбайливо доглядала молоденька дівчина тринадцяти років, приносила їжу. Прийшло кохання. І отепер, зовсім невчасно, з’явилась його рідня! Забрали з дому, що став дорогим.

Ми дали Мансурові обліпихову олію. Обіцяли в знайомої купити ще. Спеціально для нього. За допомогою такої олії лікували мою ногу після операції. Мансур спитав, як Аладдин. Я чесно все розповіла, як другові. Мансур повідомив, що знайшовся їхній батько. Скоро родина втече з республіки в Росію, на північ.

— Я не зможу прижитися в іншому місці, — зізнався він. — Не витримаю!

— Звикнеш! — обіцяла я. — Усе забудеться, як кошмар!

— Моя душа завжди буде на цій землі! А тіло — де трапиться, — пояснив він.

У ніч на сьогодні мені снився дивний сон. Аладдин та його старший брат. Насправді я ніколи не знала його брата. Брат Аладдина загинув наприкінці вересня 1999 року в Дагестані: до мого поранення, до нашого знайомства й дружби. Але я відразу зрозуміла вві сні: це він! Брат Аладдина простягнув мені дві записки і сказав:

— Прочитай! Він не той, ким ти його уявляєш.

Обидві вони були написані дрібним почерком зеленою тушшю і були ніби таємними записами самого Аладдина.

— Це те, про що змовчала його душа, — пояснив його брат.

Записка № 1. Мій місячний прибуток становить 2100 доларів, іноді більше. За роботу з людьми. За виконання особливих доручень. За «прибирання». За загиблого брата. За перебування в польових умовах.

Записка № 2. Я не хотів покохати тебе. Не повинен був. Але закохався! Не зміг заподіяти тобі зло.

Я боявся вас (?) — тебе і твою маму. Боявся тих змін, що відбувалися зі мною у вашому домі. У багатьох випадках це виявлялося в моїх примхах і моїй брутальності.

Я одружився з тією жінкою, з якою мені зручно. Я не люблю свою дружину. Але такий шлюб був необхідний. Так треба, навіть для моєї роботи.

Прокинулась. Записала ці тексти. Я дуже добре їх пам’ятала! Це велика рідкість — пам’ятати все, що снилось! Випадково чи ні, але мені трапилась ручка, яка пише зеленим кольором (?). Записки вийшли точно такі, як були в моєму сні.