Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Ні грому, ані хмар у небі яснім!

Хай схилить сон чоло перед прекрасним.

Добраніч, друзі, на добраніч вам!

Люблю казку Гауфа «Визволення Фатьми».

Сьогодні моє ім’я — Царівна Фатьма.

Нарешті я навчаюсь!

Ані Аладдин, ані Кусум не показуються. Її сестра обдурила, що горілкою не торгує. А ми подивились — повний стіл! Це замість книжок.

Я по 8—10 книжок виношу з дому — продаємо їх. Розоряємо рештки домашньої бібліотеки, зібраної трьома поколіннями. Прибутку немає. На одній пачці цигарок ми заробляємо один рубль! Я три пачки продала — вийшло 3 рублі! Автобус уранці нас привіз за 10 р. За те, що стоїш за столом (є торгівля чи ні), треба віддати ще 5 р.! Мінус зворотна дорога! Дехто обурюється, побачивши на нашому столі тютюнові вироби. Кажуть:

— Ви до війни скромніші були! Торгували друкованими виданнями та іншим нешкідливим товаром!

А самі щодня долари міняють. Ніхто не питає: «Хліб у вас є?»

Бувають дні: зі школи прийду, а їжі вдома немає. Зовсім. Скоро зима. Я без чобіт. Так що коли мої друзі, «брати», а також «сестри» проїжджатимуть повз на особистому автотранспорті, вони зможуть побачити мене в капцях або в калошах на снігу. У такому вигляді я піду до школи. А у квартирі, що до того часу звалиться в підвал, я разом зі щурами жадібно гризтиму шматок хліба! Ото й усі перспективи. Саме тому після уроків я стою на холоді багато годин. Продаю цигарки, намагаюся заробити на їжу собі й мамі. Фрукти в садах закінчилися. Добре, що ми не підірвалися на мінах і розтяжках!

Болять ноги. Дається взнаки те, що по кілька місяців у війну я не перевзувалась і спала під обстрілами у взутті.

У центрі міста відремонтували світло й газ. Там розселилася торговельна еліта. І ті громадяни, хто влаштувався в силові структури або в уряд. Один із родини таке місце купує і тягне інших. Ні для кого не секрет — робочі місця, місця в міліції продаються. Хто може їх купити?

1. Ті, хто багато крав за місцем проживання.

2. Одержував на померлих рідних за їхніми документами гуманітарну допомогу і продавав її. У місцевого населення прийнято не здавати документи після смерті родича, а зберігати вдома.

3. Хто воював і заробив на війні.

Сьогодні — день Ракети! Цього дня, рівно рік тому, я була на Центральному ринку. Було прохолодно. На мені була стара коричнева куртка, на голові — хустка. Я торгувала: журналами, газетами, булавками, нитками. Мені було 14 років! Близько п’ятої години вечора я була поранена. Через двір мого дитинства (де раніше жив дідусь) молодий чеченець під обстрілом ніс мене на руках. Тоді я злякалась і плакала. Бажаючи мене заспокоїти, він повторював на бігу:

— Не плач, царівно!

І казав, що я схожа на царівну Будур із казки. То був Аладдин! Людина, за яку й сьогодні я легко віддам своє життя, порожнє, непотрібне без нього.

Скільки людей тоді загинуло. Факти приховували тоді і приховують тепер.