Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Ми з мамою продовжуємо жити в нашій квартирі. Роза, яка обіцяла нам своє житло, раптом зникла. Щури в нас у будинку величезні! Руді з сірим. Якась далека рідня садових хом’яків. Жерти щурам нема чого. Можуть покусати вночі. Вони мало не з’їли нашого кота. Позавчора погризли мою майку! Вимагають їжі. Пищать! Бігають під ногами й нічого не бояться. Зазвичай я ділюся з ними хлібом — від цього вони стають трохи добрішими.

З підвезенням води — напружено. Водовози не хочуть відвідувати ті двори, де людей мало. Їм невигідно.

Торгівля йде погано. Вистачає, щоб купити їжу на два рази — поїсти вранці та ввечері. Збираємо грошики — віддаємо борги. Боїмось наближення зими. Добре б завести чавунну піч, щоб хоч якось грітися!

Чоловіки, неподалік від місця нашого проживання, крадуть один в одного. Часто чуємо їхні розбірки з криками та погрозами у дворі. Бійки! Жінки-сусідки ворогують через скляні банки, украдені ними з чужих підвалів.

На ринку ми подружилися з новими сусідами по столу. Продовжуємо спілкуватися зі старшою сестрою Кусум. Вона торгує. Непогані стосунки з Аміною, продавчинею чаю. Вона — друга дружина, має двох дочок. Дружини приятелюють між собою і разом торгують.

Мене обіцяють прийняти в школу № 11. Піду, заберу свої документи з розбитої школи № 50 (від неї залишився тільки скелет). Це була моя п’ята школа, яку зруйнували. Документи, кажуть, сховали в іншому будинку, і вони цілі! Виконуватиму домашні завдання на ринку.

Склала вірш:

Добраніч, друзі, кожному із вас!

Без грому й блискавиць у небі яснім.

Хай схилить сон чоло перед прекрасним,

Хай коні сонця мчать крізь світлий час.

Нехай листок на дереві заснулім

Нам візерунком скаже таємницю.

Серед розмов, де суєта й дурниці,

Будь — іншим! Не забудь своє минуле!

Веселки світло втримай у руках,

Побач красу землі в дощинці тихій,

І хай Всевишній береже від лиха

Цей твій високий, понадхмарний шлях.

Спокійно в полі коням-промінцям,