Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Я ходжу в старому довгому пальті. Я в ньому спала, коли нас вивели з дому. Під ним ще дві кофтини та дірява куртка. Щоб до мене не чіплялися, мама зробила мені на підборідді краплини з тіста, наче прищі. Припудрила їх тертою червоною цеглою. Вийшло як зараза. Я так ходжу. Адже мені 14 років! Мама боїться за мене. Багато п’яних чоловіків навколо. Люди сказали, що у військовий шпиталь мені краще не звертатися для операції. Чому?

Зараз Вовка нагадав мамі, що вона тюхтійка, тому що віддала бабі, «якій здихати час», борошно. Мама не витримала критики й ревла. Наш «обід» чомусь затримується. Куди поділися троє: дружина Вовки Ольга, Аза й Ліна? Уже пів на п’яту вечора.

Виявляється, вони всі троє їздили на БТРах до нас, до наших будинків, разом із солдатами. Нікому нічого не сказали! Домовилися з військовими, і тю-тю. Привезли якісь великі мішки. Пояснили: там, у наших будинках, розташувалась інша військова частина. І вони рятували свої речі. Мішки занесли в другу кімнату. І відразу зачинились. Ми чекали. Я була дуже голодна, але ще сильніше я бажала знати, як там наш будинок. Мандрівниці розповіли:

— Вхід у ваш під’їзд завалений цеглою. Увійти можна, але тільки з інших під’їздів. Через діри, прорубані в стінах квартир. Усі квартири в будинку тепер сполучені через внутрішні перегородки! Але такий шлях потребує часу, а ми поспішали.

— Що ж документи нам не привезли? Необхідний паспорт! — хвилювалася мама. — Мій паспорт — у порожньому холодильнику! Він схований на випадок пожежі!

— На хер він кому треба! — огризнулася чеченка Аза.

А мама ж нещодавно рятувала її плащ! Які стали всі злі! Від цього дня в сусідній кімнаті прижилися барвисті термоси та новий сервіз.

— Якщо чесно, дуже заздрю, що ви змогли побачити наш будинок! — зізналась я.

І відразу побачила, як скривилась тьотя Оля.

— Там, біля входу до вас, сміття й гора цегли. Не пробратися.

— Щось із речей, напевне, лишиться, — заспокоїла маму Ліна. Вона добріша. І на тому спасибі!

У мене болить серце, і дуже хочеться додому.

Жінки розповіли, що ті військові, з ким вони приїхали, сильно сварилися з тими, хто був там, у наших будинках. З іншою військовою частиною. Вони ледь не побились і не постріляли одні одних.

Поліна

Снаряди з гармат тепер падають зовсім недалеко. Гармати стоять на горі, біля пожежних колодязів, по дорозі до моєї школи № 50. Добре видно, як загоряється й валиться будинок. Гуркіт. Чад. Часто снаряди пролітають прямо над нами. Так військові розважаються. Вони стріляють трохи вище від наших голів, поки ми набираємо воду.

У чужих розбитих будинках буває вода, але вона замерзла, і не завжди можна відірвати відро від підлоги. У нас пічка. Лід у відрі тане. А сніг топити важко. Він завжди з кіптявою — чорний. Спимо ми, як і раніше, в пальтах, але тепер не так мерзнемо.

Сьогодні пощастило — знайшли солоні помідори в балонах. Їмо ми раз на добу. Приблизно о третій дня. Але наші сусіди знайшли й принесли борошно. Тому сьогодні в кожного є перепічка. Хочеш — жуй відразу, а хочеш — сховай на вечір.

Я постійно хочу їсти. Болять ноги. Це все через осколки ракети.

Щойно був жахливий, свинячий скандал. П’яний Вовка бив і душив бабу Стасю. Він кричав:

— Кляті тварюки! Їжу шукайте собі самі! Я всіляких старих блядей годувати не зобов’язаний!