Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Царівна

Уранці розповіли, що двох дівчат російські військові забрали з дому від матері. За віком вони школярки.

Їхня мати шукала, у кого можна купити ящик горілки, щоб повернути дітей, інакше їх їй не віддадуть. Аза й Оля принесли чужі красиві рушники, пояснили:

— Це замість серветок.

І відразу забрали у свою кімнату.

Удень я побачила: в нашому дворі свіжа могила. Дорослі пояснили:

— Це сусід. Убило в будинку поряд.

Це ж треба! А я не помітила.

Уночі сильно стріляють, але ніхто не йде в підвал під будинком. Спимо кожне на своєму місці. Хворий онук бабусі Ніни приносить звідкілясь книжки. Найкращі з них Ліна забирає собі. Коли обстріл, він страшенно лякається і завжди повторює:

— Господи! Невже я маму більше не побачу?! Її вбили? Сховаймося в каналізаційний люк!

Його бабуся жартує:

— Побачиш маму, якщо слухатись будеш!

Насправді тьотя Варя й Башир стали біженцями. І ніхто не знає, чи живі вони. Адже місця в автобусі коштували дуже дорого. При цьому ще й обстрілювали. Так убило всю родину біженців з будинку № 88. 46 людей згоріло, коли в автобус влучив снаряд. Врятувалась одна дитина.

Мамі погано з серцем. Я давала їй краплі. Вона попрохала закопати її в городі, якщо вона помре. І щоб це зробила саме я, а не хтось іще з найближчого оточення. Вона пояснила, що навіть після смерті їй буде огидно прийняти від них допомогу. А я відповіла, що не зможу її закопати, тому що земля мерзла.

— Тоді треба спалити, — запропонувала вона.

Я спробувала уявити, немов побачивши це зверху, мерзлу землю, чорну пляму, що повільно розпливається навколо багаття, і її тіло, яке тане у вогні. Але, бачачи, як їй погано, пообіцяла:

— Зроблю, як ти просиш.

І, поки вона не бачить, витерла сльози.

P. S. Наші молоді сусідки стали зникати ночами кудись. Жінки, а не бояться! Оля як піде — її чоловік Вовка все більше п’є.

Царівна Поліна-Будур