Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Мені навесні виповниться 15 років. Звичайно, якщо я буду жива. Мансур розповів у дворі, що я його наречена. Пояснив:

— Це я навмисне. Щоб не ображали й не чіплялися.

А сам відразу питає:

— Чекатимеш?

Я мовчки кивнула. От божевілля!

Поки відсутній батько, у родині Мансур за старшого. Не раз він залагоджував конфлікти між нами важкою зимою 1995 року. У нашому «військовому» домашньому гуртожитку.

З моєю мамою спілкуватися неможливо. Постійно сперечаємось, сваримось. У неї здають нерви через стрілянину. Вона стала нервова й зла.

Ночами падають бомби.

Снився сон. Я побувала на планеті, де живі істоти прозорі. Складаються з сонячних зайчиків! Із блідо-золотого вогню. Неймовірно, але я там була! І ці істоти надали мені четвертий ступінь за моїми знаннями!

Ще у своєму сні я бачила Пророка Магомеда! Він сварив мене за мої заняття йогою. Казав, що і йога, і всі знання належать Аллахові.

Осколок ізсередини коле, ріже мою ногу. Заважає мені ходити.

Будур

Золіна, дружина дядька Сулеймана, збирається виїжджати. Грошей у них немає. Сусіди вирішили зібрати хто скільки може, тому що в них маленькі діти. Мама теж дала. Мало, тільки 20 р. Жаль дітей!

Уночі була гарматна канонада. Снаряди через наш будинок пролітали, кудись у бік Заводського району. Було світло, як удень. Мабуть, там не залишилося жодного цілого будинку!

Брат Мар’ям, суворий і славний дядько Хамзат, каже, що в ясну погоду російських солдатів видно на горах. Він гадає, що в місті війна скінчиться приблизно за місяць. Але взагалі триватиме довго.

Поля

Учора, 6 листопада, приходив «старший брат» — Аладдин. Він запропонував навчати мене арабської мови. Я погодилася. Зараз школи немає. Історію, весь підручник, я вже прочитала двічі. «Старший брат» подарував дві сукні. Одну, блакитну, він вручив мені. Таку саму, але зелену, — моїй мамі. Ще приніс мені велику білу хустку з Мекки! Про таку я мріяла давно! У нас найбагатші жінки покривають такими голову! Хустка біла й вишита білим. Вона дуже велика, як шаль. Аладдин притяг книжки. Різні. Каже:

— Ви читати любите, а за книжкою час швидше йде. Тут детективи.

Він такий непередбачуваний!

Це події вчорашнього дня. А сьогодні беру зошит, де я пишу арабські літери, відкриваю, а там гроші! Вони несподівано сиплються на мене. Я ледь не знепритомніла! Усього 160 рублів! Навіщо?! Ми йому й так раді. І все наше життя будемо вдячні за свій порятунок. Це зайве! Невже я зовсім йому не подобаюсь? Аладдин поводиться зі мною, як із маленькою. Дружній, та й усе.