Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Вийшло велетенське багаття! У той час саме прилетів літак і довго кружляв. Люди боялися. Раптом він скине бомбу? Але обійшлось.

Кусум познайомила мене зі своїми сестрами. Каже, я всім подобаюсь. Але мені треба ходити в хустці, щоб не довідалися, що в мене мама росіянка, краще до мене ставилися.

Ці дорослі — балакучі. Завжди щось дарують. Може, я не буду самотньою? У мене з’являться друзі?

Я люблю косинки й хустки. Мені не подобаються емансиповані жінки Заходу. Будь-який одяг із шарфом у тон — романтика, ніжність і таємниця.

Носити хустку мені радив мамин друг. Пояснював: «Тоді я зможу за тебе заступитися. Ти дорослішаєш. Тобі захист потрібний!»

Вони не знають, що батько мого батька — чеченець. Тож за чоловічою лінією я чеченка. Мамине прізвище в мене тому, що за сім місяців до мого народження мама розлучилася з моїм батьком. Миритися не схотіла. Пізніше мама дістала в лікаря довідку, що я — семимісячна дитина! Записала мене на себе. Найкумедніше, що мати мого батька, моя бабуся Елізабет, єврейка. Отже, він єврей? Ха-ха. У них-бо визначається все по материнській лінії. Тому я вважаю, що я дитя світу.

Свого батька я жодного разу не бачила. Мені з дитинства повторювали: «Тато помер!» — а мені хочеться вірити, що це неправда.

Сьогодні до нас підійшла моя дорога тьотя Лейла. Це вона привезла з пологового будинку мене новонароджену і мою маму до дідуся. Лейла завжди допомагала нам. Вона колись працювала з мамою на великому заводі «Червоний молот». Лейла пообіцяла принести варення. Вона запропонувала на ринку звати мою маму на чеченський лад. Тепер і на ринку, і вдома всі звуть маму Лейла.

Давня мамина подруга, тільки-но підійшла до нас, стала вмовляти виїхати. Мама й вухом не повела. Каже:

— Я не знаю, де які люди. Як живуть в інших місцях? Ані звичаїв, ані правил. У мене ніде немає близьких родичів! Знайомих теж немає. Тут усе моє життя пройшло! Тут — дві рідні могили, бабусина й батькова. Своє житло, що важливо. Руслан є. Захист. Виїду з дитиною. І що? Бомжуватиму?

Лейла хитала головою:

— Спокою нема. Жити не дають. То одні! То інші! Хотілося б, щоб наша дівчинка рано заміж не пішла. У домашнє рабство не потрапила. Утім, невідомо, де краще? Наша молодь скромніша.

У Лейли рідна дочка живе в батьковій родині. Вони бачаться рідко. Лейла вдруге вийшла заміж, але своїх дітей більше не має. Тому вона мене любить. Вважає мене за свою дочку.

Ночами слухаємо гарматну канонаду. Удень торгуємо.

Посварилася з Танею та з Юлькою. Соня почала ставитися до нас гірше. Не знаю, чи це я їй набридла своїми проханнями? Чи наші конкуренти щось наговорили?

Тепер я ношу хустку, як тьотя Кусум. Кусум мене хвалить. Підсяде до нас на ринку й волосся мені розчісує. Кличе:

— Ходімо, зробимо тобі завивку!

Друг Дауда знову підходив. Купив мені морозиво. Я йому сподобалася? Знала б про це Кусум, Даудова мати! Цей хлопець спитав мене:

— Скільки тобі років?

Почувши, що чотирнадцять, здивувався: