Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Лікар, який дивився мене, втомився. Він ледве стояв на ногах. Він розповідав, що вночі, у момент операцій, кілька разів вимикали електрику, що прооперували десятки людей. Багато померло.

Молодий кореспондент-німець в окулярах і в картатій сорочці питав лікарів про кількість потерпілих і померлих уночі. Яких поранень більше? А мене про те, чи страшно було. Лікар називав цифри. Говорив, що в метушні не записали всіх. Тому така плутанина і багато хто не може відшукати людей, які загубились. Я не запам’ятала ці дані точно, тому навести їх не можу.

Мені забули зробити знеболення, коли обробляли рану. Я заревла. Кричати було соромно.

Лікар похопився і зробив мені уколи. Усі ліки та шприци відразу на ятці купила моя мама. Додатково — щеплення від правця. Осколки шукали, але не знайшли.

— Без рентгена допомогти не можемо. Розколупаємо ногу даремно, — повторювали лікарі. — Шукайте, де працює рентген.

Видалили тільки дріб’язок. У мами до цього моменту на стегні стояв пластир. Вона ходила. Ми придбали болезаспокійливі засоби, багато бинтів, хірургічних серветок і зеленку.

Будур

Учора була чудова подія! У другій половині дня до нас зовсім несподівано з’явилися Кусум і Аладдин! Це Аладдин ніс мене поранену через двір мого дитинства! Адреси в них не було. Нас знайшли, розпитуючи про потерпілих від вибуху. Вони знали тільки район міста. Мусили довго шукати. Обоє сильно втомилися. Мама подала чай.

Кусум принесла фрукти. Аладдин дав 70 р. на бинти. Більше грошей у нього не було. Він весь час мовчав. Я — також. Одне на одного ми не дивились, відводили очі.

Говорили дорослі — моя мама й тьотя Кусум.

Я плачу. Вечорами моя поранена нога болить дужче. І з другою ногою негаразд! Подряпини на ній запалилися! Припухли. Мама втішає:

— Щеплення зробили. Це пил потрапив. Минеться!

Усі дні сусіди з будинку навпроти ходили до центру ночами. Серед них були Сулейман і його дружина Золіна.

Багато хто описує велику ракету без хвоста. Кажуть, що там, де вона лежить, сильна радіація! У місті багато іноземних кореспондентів. Зуміли пробратися! Хтось лічильником заміряв випромінювання. Люди спеціально приїздять на ринок, дивитися «ракету-смерть».

Я прошу маму:

— Умов сусідів звозити мене туди! Хочу дізнатись, як виглядає гидота, що принесла мені біль.

Російська сторона відмовляється коментувати обстріл ринку. Але в чеченців таких величезних ракет немає. Говорять, тих, хто був поблизу ракети, розірвало на шматочки, і тепер рідні впізнають їх за частинами речей: ґудзиками, заколками та шматочками одягу.

Сьогодні Резван, молодший син сусідки Нури, після обіду возив нас до лікарні № 4. Світло було, але не вийшов на роботу лікар-рентгенолог.

Мама купила кілька батонів хліба. Роздала всім сусідам, що стоять біля нашого під’їзду, «за моє одужання».

Мама знайшла ціпок прабабусі Юлі-Маліки. Це коричневий дерев’яний ціпок, як у казкової Баби-яги. Я вчуся з ним ходити по кімнаті.