Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Це вже третя війна в моєму житті. У Першу війну ми жили з родиною бабусі Ніни, тьотею Варею та її синами. У Літню війну ми ховалися в підвалі родичів тьоті Мар’ям, із дідусем Тунзіним та його дружиною. Нова, третя війна. І всі ці війни з Росією через нафту.

Дивне й страшне було після бомбових ударів. Над Центральним ринком Ґрозного з’явилися чудні хмари, яких іще ніхто ніколи не бачив. Із хмар являлися картини (забобонні люди боялися дивитись у небо), а я замалювала їх, як змогла. Спочатку з-за будинку Біржі з’явилося ніби полум’я з хмар. Вогонь. Потім полум’я та вода. Наче величезні хвилі накрили ринок.

10.05. Нас трохи бомбили сьогодні. І сусіди вже не пішли на роботу, тому що бояться. А я з мамою піду на ринок — торгувати. Я їй допомагаю. У моїй школі чутка про її закриття.

Усі кажуть: «Війна».

14.05. Чути ревіння літаків. Вони кидають бомби, але поки — далеко. У центрі Ґрозного, де ринок, я відчуваю лише двигтіння землі. І все. Нікуди не йду. А куди мені йти? Я тут.

Поліна

Билася сьогодні в черзі по хліб. Азербайджанці, які привозили до нашого міста свій товар, виїхали. Торгувати нічим!

Ще вирішила написати рецепт пампушок із сиром. Вони такі смачні! Я спечу їх, коли буде мир.

На ринок ми не пішли — забилася каналізація в будинку.

Хтось із сусідів забив і не зізнається. Ми викликали слюсаря. Слюсар був росіянином, п’яним, і йому стало погано — довелося бігти по медсестру і робити йому уколи. Він мало не помер від серцевого нападу. І забита каналізація продовжила своє існування.

У нашому Старопромисловському районі бомбили зупинку «Берьозка», це від нас зовсім недалеко. Бомбили зранку.

Читатиму Шекспіра. У нашій бібліотеці його 12 книг. Книги старовинні, видані на початку ХХ століття. Їх купував мій дідусь-журналіст. Він загинув у 1994 році, на початку Першої війни, у момент обстрілу лікарні на вулиці Первомайській.

Сьогодні вночі мені снилися моторошні сни.

Бомбардують. Моя люба тьотя Мар’ям поїхала до Інгушетії.

Бомбардували мости. По радіо передали, що орієнтовно 10 жовтня будуть заходити танки федеральних військ.

Я подумала й вирішила, що, якщо вже війна, треба піти й купити собі чорну білизну, щоб не прати так часто.

Узяла хліб у бійці. Люди мов збожеволіли.

Учора й позавчора — бомбили. За чутками, влучили в лікарню № 7. Місцеве радіо передало: убито 420 людей, поранено близько 1000.

Місто повниться чутками. Часто ця «інформація» суперечить одна одній. Про те, що буде новий виток війни, у серпні нас попереджав професор В. Нунаєв — знайомий лікар-кардіолог. Ми йому не повірили. Закупили новий товар.

6 серпня ми дізнались: із Ґрозного виїхала вдова загиблого президента Дж. Дудаєва. Стільки інформації! Вірити можна тільки тому, що побачив сам, на власні очі. І в жодному разі не довіряти вухам.