Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

А коли я заявила їм, що не вийду заміж і не послухаю їхніх наказів, мама заявила ось що:

— Я тебе особисто виставлю, випхаю за двері! Тобі вже давно дітей народжувати можна, а ти комизишся!

Що за дурниці? Нізащо не погоджусь. Вітчим приманює «готелем» і «машиною». На чорта мені багатства, якщо я не люблю й не знаю цієї людини? Краще я повішусь. Адже, ставши моїм чоловіком, цей невідомий мені мужчина буде зі мною ххххх.

Нізащо!

Може, Хейда допоможе мені втекти? Але куди?

П.

Сильний вітер за вікнами, пил.

Прийшла до мене зараз бабуся Тося й насварила. Виявляється, тьотя Аля й Ерик приїхали. Стукали мені у двері, а я їм не відчинила.

Я справді чула стукіт, але не підійшла до дверей. Нам часто грюкають у двері й вигукують лайки незнайомі люди. Вони злі через війну й ненавидять усіх, у кого російське ім’я. Намагаюся не підходити до дверей.

Але з’ясувалося, бабуся Тося залишила в нас ключ від своєї квартири й тому так кричала. Мама пішла, а я й не знала про ключ.

Зроблять мене таки в усьому винною.

Я сказала бабусі Тосі, що спала. Не почула. Насправді мені просто страшно було підійти до дверей.

Мені снився сон про креслення міжгалактичних кораблів. Хтось уві сні мені пояснював, що, якщо побудувати корабель круглої форми, він буде швидше переміщуватись у просторі на сімдесят світлових років.

П.

Сьогодні християнський Великдень.

Мама торгувала на ринку. Я робила уроки. Увечері пішли до бабусі Тосі. Я побачила тьотю Алю й Ерика! Ми розмовляли про все. Я набралася сміливості й притягла свій поламаний магнітофон Ерикові, щоб він полагодив його.

Довідавшись про те, що мама й вітчим мають намір віддати мене заміж, тьотя Аля сказала, що це — дурниці. А Ерик обурився:

— Ви що?! Він пограється з нею й викине, як кошеня! Як можна? Їй потрібно вчитись! Закінчити інститут!

Цим Ерик відразу набув у моїх очах образу справжнього героя.

Ще я запам’ятала чудову приказку: загадуючи бажання, подумай, а раптом воно здійсниться?