Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Дівчина все чекала:

— Ви не знаєте, хто вбив?

— Ми домовилися, що ви підете. Я багато років не ворожу.

Мама посувала її до дверей, а я хотіла щось іще сказати, але не сказала. Але точно я знаю, люди обмовили її сестру.

Сильний вітер. Ураган!

Мама пішла. Прибиратиму вдома. Самій мені якось не по собі. Знов у квартирі хтозна-що: меблі стукають, кроки, і нікого…

Тьотя Мар’ям скаржилася, що бачила кішку, а потім та розчинилась у повітрі! І всі скаржаться на якесь чортовиння. Молимося — минає, а потім усе знову. Дядько Хамзат носить «Джейн» — це молитва така, щоб злі духи не жартували з людиною.

І мені Руслан написав. Я теж ношу «Джейн». Її зашили в шкіряний трикутник. Туди ж мама поклала хрестик. Це мені так зробили після сну про смерть, коли вона мене переслідувала.

Хоч би ніхто не прийшов бити наші двері! Я перечитала книжки про сузір’я.

Поля

Снилися страшні сни. Я кричу і прокидаюсь. Знову сниться війна. Літак скинув бомбу, а я під завалами, як ті старі росіяни, в центрі міста. Каміння тисне на груди, я кричу. А вилізти не можу. Починаю помирати, повільно задихаюсь. Прокидаюсь — у мене холодний піт.

Я ходила додому до Хейди. Але мені сказали:

— Хейди немає!

Усе брешуть. Я вже стала боятися за неї. Піду до її школи. Розпитаю її однокласників: може, вони що пам’ятають або бачили? Де вона?

Мама знову не торгує, лежить удома. У мами хворе серце.

Поля

12.30. У Хейдиній школі сказали, що вона в батька, і дали мені адресу. Я знайшла його будинок. Він живе на вулиці Бородіна. Вийшла друга дружина:

— Немає тут Хейди! Іди звідси.

Пішла знову в будинок навпроти — у квартиру, де Хейда жила в дядька з мамою та братиком. Дядько її мені відповів:

— Вона тут більше не живе!