Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Давай фото, — сказала мама. Вона теж уже так не робить. Але вона вміє. Подивиться на фото і знає, жива людина чи мертва. Є аура чи ні.

Мама сказала, що вона завтра скаже, чи жива її сестра. Але хоч би що мама сказала, дівчина повинна це вислухати, піти і більше до нас не приходити!

Дівчина попрощалась, а ми з мамою назад до тьоті Мар’ям пішли. Мама до телевізора — серіал додивлятись, а я на кухню з фото. Мені завжди хотілося побачити, чи є аура в людини. Але хоч скільки я мружилась і дивилась на фото, я так нічого й не побачила. Фото було маленьким, чорно-білим. На паспорт. На ньому була дівчина років вісімнадцяти. Я просто сказала їй, як видимій людині:

— Приснись мені і скажи, що з тобою трапилось! Обов’язково приснись мені!!!

— Що ти тут розказуєш?! — Прийшла мама, відібрала фото й засунула в кишеню.

Ранок. Ох, сон привидівся. Незнайомка з фото прийшла.

Начебто я спускалася від зупинки «Нефтянка» і її зустріла. Осінь, багнюка така, і вона йде назустріч. Волосся в неї довге-довге. Сама худенька, з великими очима. Дивлюсь, а волосся в неї геть брудне.

— Що трапилося з тобою? — питаю.

— У мене красиве волосся було, — каже вона. — Але люди його забруднили. Багном замазали. У калюжі мою косу намочили. А потім сказали, що волосся брудне і я сама в цьому винна. А я не винна. І вбили вони мене й мою дитину. І ніхто не заступився. Чоловік мені не повірив.

— Стривай! — кажу. — Чим тобі допомогти?

— Ти допомогла. Ти мене послухала й повірила. Спасибі.

І пішла далі, тягнучи по землі брудну мокру косу каштанового волосся.

Вечір. З’явилася дівчина, яка вчора приходила. Мама їй квапливо сунула фото. Сказала:

— Вибач. Сестра твоя мертва.

Дівчина заплакала, стала гроші давати. Мама не взяла.

— У неї каштанове волосся було? — я запитала.

Мама давай кричати:

— Іди звідси! Тут дорослі розмовляють!

А дівчина сказала:

— Так, у неї була довга коса. Майже до землі! Ми дуже пишалися, що в неї таке волосся. Востаннє в жовтні сусіди бачили, як її в машину посадили: чоловік, його дядько і брат чоловіка. Вона виривалась, не хотіла з ними їхати.