Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Усе сильно болить.

Вечір. Приходила Хейда!!! Мій найбільший друг. Вона не побоялася прийти, дізнавшись, що я хвора. Весь цей час Хейда була в гірському селі. Вчила арабську.

— Трохи й англійську знаю! — похвалилася вона.

Завтра Хейда назавжди від’їжджає. Родичі десь купили будинок її матері, їй і братикові. Далеко-далеко. Хейда прийшла до мене попрощатись. Але я зраділа дуже — навіть температура минула. Я вірю, що, якщо не здохну, ми обов’язково побачимося ще коли-небудь! Хейдо, мила, я завжди пам’ятатиму, як ми дружили. Як нас сварили, але ми мирилися на зло всім! Я вірю в удачу. Може, і в кохання колись повірю.

До зустрічі з тобою, Хейдо!

П.

Надвір не виходжу. Нікого не бачу. Ні друзів, ні ворогів.

Мама взялася робити уколи. Робить. Ще три й «ура»!

На бабусю Тосю вчора на вулиці напали — відібрали всі коштовні речі. Тварюки!

А мама, роблячи мені черговий укол, заявила ось що:

— Едик і Арлет — господарі кафе — знайшли тобі нареченого. Багатий чеченець! Готель свій будує. Машину має! Руслан згодний. Як закінчиш дев’ять класів, вийдеш за нього.

— Що?! — у мене навіть слів не знайшлося. — З глузду з’їхали?! Я його жодного разу в очі не бачила!

— То нічого, — мама каже. — Головне — він на тебе здалеку подивився, слово дав, що одружиться. За звичаєм. Муллу запросять. Очі в нього зелені, до речі, а сам брюнет. Ти гляди не ганьби нас — усю хатню роботу виконуй і ні в чому йому не відмовляй.

— Та припини негайно! — закричала я. — Не хочу слухати! Не вийду я!

Але мама вперто повторила, що за два роки я у квартирі їй не потрібна — у них тут «своє життя», а мене віддадуть заміж, як годиться.

— Тобі вже буде 15 років! Дев’ять класів закінчиш і підеш заміж, як усі дівчата! Без заперечень!

Не згодна я. Не згодна! Я не знаю цього чоловіка. Мені огидно й говорити про це. Що ж, мені буде 16 років, а я буду вагітна, з величезним животом, як дочка Сацити, що живе внизу на зупинці «Берьозка»?! Ото ганьба! Ганьба! Яка жахлива дурна тема знову захопила маму! Вітчим їй, чи що, підказав?

І піти мені нікуди — рідних немає. Чому дідусь загинув? Де ти, щастя?

Поля

Виявляється, цей жарт із заміжжям — цілком так серйозно. Принаймні вітчим підказав, а мама міцно вбила собі в голову. Еге ж! Мене можна буде вигнати з квартири. Яка краса!