Розділ «Четвер»

Вона плакала.

— Знаю, — відповів Пітер.

Йому здалося на мить, що то ховають близьких йому людей. Він до найменших подробиць пам’ятав похмуру сцену, випадковим свідком якої був у понеділок ввечері. А тепер відчуття трагедії стало ще реальнішим і гострішим. На очі йому набігли сльози.

В натовпі, що йшов слідом за родичами, Пітер із здивуванням побачив знайоме обличчя. Він не зразу визначив, хто це, але потім згадав: Сол Нетчез, літній офіціант, якого тимчасово усунули з роботи після інциденту з герцогом і герцогинею Кройдонськими. Вранці у вівторок Пітер викликав Нетчеза й переповів йому хазяїнів наказ: до кінця тижня — примусова відпустка із збереженням платні. Нетчез неуважливо глянув на Пітера, наче не впізнаючи його.

Коли жалібна процесія зникла за поворотом, Марша сказала:

— Тепер можна йти.

В цю мить хтось торкнув Пітера за плече. Озирнувшись, він побачив Сола Нетчеза. Виходить, старий таки помітив його.

— Ви знали небіжчицю, містере Макдермот?

— Ні, — відповів Пітер. — Ми тут випадково. — Він відрекомендував Маршу.

— А ви знайомі з цією родиною? — спитала вона.

— Так. Близькі друзі. І досі в голові не вкладається…

Пітер кивнув. Він не знав, про що говорити далі.

Паузу порушив Нетчез.

— Я не встиг подякувати вам у вівторок, містере Макдермот. Спасибі, що виручили мене.

— Пусте, Соле. Ви тут абсолютно не винні.

— А все ж таки дивно. — Старий глянув на Маршу, потім на Пітера. Він наче хотів щось сказати, але не наважувався.

— Що дивно, Соле?

— Та все це. І цей нещасний випадок, — Нетчез махнув рукою в той бік, де зникла жалібна процесія. — Це ж сталося, мабуть, незадовго перед тим, як герцогиня прискіпалася до мене, в понеділок увечері. Подумайте тільки, поки ми з вами розмовляли…

— Так. Так, — відповів Пітер. Йому не хотілося розповідати про те, що він бачив потім на шосе.

— Я мав на думці спитати у вас, містере Макдермот, — чи герцог з герцогинею ще згадували потім про ту справу?