Сонячне проміння скоса освітило склеп.
— Гарненький, правда ж? — старий відступив на крок, милуючись ним. Потім, показуючи на дверцята нагорі, сказав: — На черзі тепер — оте гніздечко, міс Прейскотт. Це для вашого татка. — Потім тицьнув пальцем у дверцята середнього ярусу. — А це для вас. Тільки, мабуть, уже не я вас ховатиму. — Він помовчав, потім філософічно додав:
— А взагалі, скільки людина не живе, а все здається мало! Головне, виходить, не змарнувати в житті жодної хвилинки… — І, ще раз витерши лисину, старий подибав геть.
Хоч як було жарко, Пітерові мороз поза спиною пройшов. Хіба ж можна так — показувати молоденькій дівчині, де її поховають!
— Це не так страшно, як вам здається, — сказала Марша, дивлячись йому в очі, і він знову здивувався з її вміння читати чужі думки. — Ми тут змалку звикаємо до такої перспективи і нічого особливого в цьому не бачимо.
Він кивнув, але йому вже хотілося вибратись із цього царства смерті.
Вони підходили до брами на Бейсін-стріт, коли Марша застережливо торкнулася його руки й зупинилася.
Перед брамою зібралася низка автомашин, з яких на тротуар виходили люди. Це прибула жалібна процесія.
— Нам доведеться почекати, — стиха сказала Марша.
Вони відійшли вбік і стали край головної алеї.
Натовп на тротуарі розступився, пропускаючи невеликий кортеж. Попереду йшов дуже худий чоловік з єлейною фізіономією майстра поховальних справ. За ним ступав священик.
Шестеро дужих чоловіків повільно виступали за священиком, несучи на плечах важку труну. Четверо інших ішли з маленькою білою домовинкою, на якій лежала одна-єдина олеандрова гілка.
— Боже! — вихопилося в Марші.
Пітер міцно стис її руку.
Священик співучо декламував:
— Хай янголи на крилах своїх вознесуть тебе в рай. Хай мученики святі привітають тебе на небі й одведуть до святого міста Єрусалима.
За другою труною сунув натовп людей. Попереду — окремо від усіх — ішов моложавий чоловік у бахматому, з чужого плеча, чорному костюмі й невміло надягненому капелюсі. Він невідривно дивився на маленьку труну, і сльози струменіли по його щоках. Позад нього вели під руки літню жінку, яка голосно ридала.
— …Хай сонм янголів зустріне тебе співом милозвучним, хай поряд з Лазарем, що бідував колись, знайдеш ти вічний спокій.
Марша прошепотіла:
— Це мати з дочкою, вбиті на дорозі. Я в газеті читала…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Готель » автора Артур Хейлі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Четвер“ на сторінці 28. Приємного читання.