Розділ «В понеділок увечері»

— Для нас — ні. Для інших, можливо, ще будуть. Розповім по дорозі.

— По дорозі куди?

— Будь-куди, аби якнайдалі звідси. Цей готель мені сьогодні вже остогид, та й вам, напевно, теж.

— То, може, подамося у Французький квартал? Там іще все відчинено. А можна й до мене, я зготую омлети. Краще за мене їх ніхто не готує!

Пітер допоміг їй устати, підвів до дверей і, виходячи, вимкнув світло.

— Я тільки тепер зрозумів, чого мені весь час хотілося. Хай живе омлет! — вигукнув він.

9

Вони вийшли на вулицю і, обминаючи дощові калюжі, попрямували до кількаярусної автостоянки, розташованої за півтора квартали від готелю. Небо вияснювалось після короткої зливи, і в розривах між хмарами вигулькував майже повний місяць. Центр міста засинав; серед тиші вони чули тільки клаксони нічних таксі та свої власні кроки, що глухою луною відбивалися в глибокій темній ущелині між домами.

Заспаний доглядач стоянки подав з горішнього ярусу Крістінин «фольксваген», дівчина сіла за кермо, а Пітер, скоцюрбившись, вмостився поряд.

— Розкішно! Ви дозволите мені трохи випростатися? — Він обняв рукою спинку шоферського сидіння — ще трохи, і рука торкнулася б її плечей…

На розі Кенел-стріт їх затримав світлофор — перед ними велично проплив новенький туристський автобус.

— Ви обіцяли розповісти, що сталося, — нагадала вона.

Він наморщив лоба, повертаючись думками до готелю, потім коротко, без зайвих деталей, розповів усе, що знав про напад на Маршу Прейскотт. Крістіна мовчки вела маленький автомобіль на північний схід. Вона заговорила тільки після того, як Пітер переказав зміст своєї розмови з Гербі Чендлером і зауважив, що старший розсильний, очевидно, щось приховує.

— Приховувати — це він уміє. Тому й держиться у нас так довго.

— На вмінні держатися далеко не заїдеш, — кинув Пітер.

Крістіна зрозуміла його — вона знала, що Пітера як адміністратора дратують численні організаційні вади, але він не має влади виправити їх. В інших готелях, з чітко визначеною системою субординації, таких проблем взагалі не буває. Але в «Сейнт-Грегорі» діють неписані закони, а останнє слово завжди лишається за всевладним і свавільним Уорреном Трентом.

За звичайних обставин Пітер, один з найкращих випускників факультету готельної адміністрації Корнельського університету, давно знайшов би собі інше, пристойніше місце роботи. Та в тім-то й річ, що обставини були незвичайні: над ним висіли хмари, важкі й безпросвітні, і кар’єра його надовго зайшла в глухий кут.

Іноді він похмуро розмірковував над тим, як це сталося, і щоразу одверто признавався собі, що винен у всьому сам.

В «Уолдорфі», куди він влаштувався по закінченні університету, Пітерові Макдермоту пророкували блискуче майбутнє. Молодого заступника чергового адміністратора мали вже перевести на вищу посаду, коли сталося лихо: в робочий час його застукали в ліжку з мешканкою готелю.

Сама по собі ця історія ще могла б минутися йому. Самотні жінки частенько заграють із симпатичними молодими службовцями готелю, і рано чи пізно ті піддаються на спокусу. Звикла до таких випадків адміністрація обмежується, як правило, суворим попередженням.