Розділ «В понеділок увечері»

Номер 555 — невеличка кімната — був особистим приміщенням заступника головного адміністратора готелю. Пітер користувався ним дуже рідко, власне, тільки тоді, коли треба було перевдягтися.

— Я піду в будь-який, — сказала Марша. — Тільки подзвоніть, будь ласка, додому й скажіть нашій економці — її звуть Анна, — що я залишуся тут.

— Я можу принести ключ, — запропонував Ройс.

Пітер кивнув.

— І будь ласка, вертаючись, зайдіть туди й візьміть мій халат. Мабуть, треба й покоївку викликати.

— Запросити сюди покоївку — все одно, що влаштувати звідси радіорепортаж.

Пітер подумав: без пліток однаково не обійдеться. Щоразу, коли трапляється така історія, поголос про неї шириться по всіх готельних службах із швидкістю звуку. Та чи є рація підтверджувати плітки свідченнями самовидців?

— Гаразд, переконали. Ми вдвох відведемо туди міс Прейскотт. Спустимося службовим ліфтом.

Коли молодий негр відчинив двері в коридор, загули збуджені голоси, посипався град запитань. Тільки тепер Пітер згадав, що там юрмляться розтривожені мешканці, почув Ройсові стримані, спокійні відповіді, потім двері зачинилися.

Марша, не розплющуючи очей, пробурмотіла:

— Ви навіть не сказали мені, хто ви.

Пітер, попросивши пробачення, назвав своє ім’я, пояснив, ким працює. Дівчина лежала, не озиваючись, прислухаючись не так до змісту його слів, як до звучання тихого, заспокійливого голосу, що приємно заколисував її. Вже крізь сон вона почула, як повернувся Елоїс Ройс, потім їй допомогли підвестися з ліжка, наділи на неї халат і швидко провели безлюдним коридором. Після ліфта був ще один коридор, а потім ліжко, на яке вона зразу лягла. Той самий спокійний голос промовив: «Сердешна, зовсім знесилилася».

У ванній задзюрчала вода. їй сказали, що можна йти митися, і вона, мов сновида, босоніж потьопала до ванної й замкнулася там.

Біля ванни лежала акуратно згорнута синя піжама. Помившись, Марша надягла її. Піжама була чоловіча, завелика. Рукави звисали аж до колін, штани вона закасала, але, виходячи з ванної, мало не впала, наступивши на холошу. Чиїсь дбайливі руки підхопили її, підвели до ліжка. Зручно вмощуючись під чистим, накрохмаленим простирадлом, дівчина знову почула спокійний, зичливий голос Пітера Макдермота. «В нього гарний голос, — подумала вона. — І сам він теж гарний».

— Ми з Ройсом ідемо, міс Прейскотт. Замок на цих дверях замикається сам, ключ на тумбочці біля ліжка. Спіть спокійно, вас ніхто не турбуватиме.

— Дякую, — сонно озвалась вона. — А піжама чия?

— Моя. Даруйте, що завелика.

Марша спробувала похитати головою, але забракло сили.

— Нічого… Мені добре…

Їй приємно було, що це його піжама. Це майже все одно, що його обійми.